Читать «Чарівна кісточка» онлайн

Чарлз Діккенс «Чарівна кісточка»

Жив собі король — наимужніший з королів, і мав він королеву — найгарнішу з королев. Король ходив на роботу в контору, де він чотири рази на рік одержував невелику платню, а правив країною уряд. Королева виросла в селі; батько її працював там лікарем. Діти в короля з королевою народжувались одне за одним, і вже було їх дев’ятнадцять. Були вони дружні — з них сімнадцять доглядали немовля, а Алісія, старшенька, доглядала їх усіх.

Якось королева, що була ощадливою господинею, загадала королю купити червової риби.

Ідучи на роботу, король заглянув у рибний магазин містера Піклза і замовив шмат риби.

— Прошу, сер, — люб’язно сказав містер Піклз. — Може, вам ще щось до вподоби?

Але король більш нічого не хотів — на щось інше він не мав грошей. Він вийшов з магазину, сумно думаючи про те, як довго ще чекати платні та як повиростали з одягу його любі діти.

Але король не встиг далеко відійти, як його наздогнав хлопець-побігач містера Піклза.

— Сер, ви не помітили старої пані в нашому магазині? — спитав хлопець.

— Старої пані? — перепитав король. — Ні, не помітив.

Він і справді не бачив ніякої старої пані, бо для нього вона була невидима. А хлопець-побігач її побачив, бо, підмітаючи в магазині, так хлюпав водою, що був би забруднив їй одяг, якби вона не зробилася видимою для нього.

Аж тут надійшла й сама стара пані, вся в шовках, що пахли сухою лавандою.

— Король Уоткінс Перший, коли не помиляюся? — спитала вона.

— Так, — відповів король, — Уоткінс моє ім’я.

— Тато гарнесенької принцеси Алісії? — допитувалася старенька.

— І ще вісімнадцятьох малюків, — додав король.

— І ви йдете до своєї контори, щоб заробити для них гроші?

— А ви, напевно, фея, що все це знаєте? — здогадався король.

— Так, — відповіла вона, — я добра морська фея Грандмаріна. Але ось що я вам скажу. Коли ви прийдете додому і сядете вечеряти, пригостіть принцесу Алісію червоною рибою, яку ви щойно купили.

— Гаразд, — погодився король. — Але що, коли вона не схоче? Діти дуже часто то цього не хочуть, то того.

— Ви, мабуть, самі хочете все з’їсти! — розсердилася фея. — Не можна бути таким жадібним.

Король похнюпився і негайно попросив пробачення.

— Отож слухайте! — сказала фея Грандмаріна. — Коли принцеса Алісія попоїсть рибки. — а я гадаю, що вона не відмовиться, — то покладе кісточку на тарілку. Скажіть принцесі, щоб вона ту кісточку висушила й натерла до блиску. Та нехай береже її, бо то їй подарунок від мене.

— Це все? — спитав король.

— Ви дуже нетерплячі, сер! Не можна перепиняти людину, поки вона не договорила. Отак усі ви, дорослі…

Король знову похнюпився і сказав, що більше так не буде.

— Отож перекажіть принцесі Алісії.— вела далі фея, — що та кісточка не проста, а чарівна, і нею можна скористатися лише один раз. Зате ж, хоч і один раз, та кісточка дасть принцесі Алісії, що тільки вона побажає. Лише побажати треба в належний час. Так їй і перекажіть, та глядіть нічого не забудьте.

— Даруйте, а чому… — почав був король, але морська фея страшенно розсердилася.

— Та ви будете слухатися чи ні? — І вона тупнула ногою. — Це чому і те чому… А тому! Що за люди ці дорослі — все їм поясни, розтлумач… Я вже стомилася від ваших запитань!