Читать «Остання любов Асури Махараджа» онлайн - страница 29

— Дзвоніть, — професор Бартлебі склав газету і вони потисли руки. — Дзвоніть, молодий чоловіче. Нам треба співпрацювати. У вас талант. Я вже багато років у літературі, і повірте мені, щось про це знаю.

Сказавши це, викладач літератури пішов.

Асура усміхнувся. Сонце наближалося до того моменту, коли у парку зазвичай з’являлася Даша.

Він задумався над враженням, яке справляла його мова на оточуючих. Тут, на Землі, уже практично ніхто не говорив санскритом, хоча санскрит досі вважався загальноприйнятою мовою міжгалактичного спілкування. Всі інші мови, що були поширені на Землі, відносились нижньосвітовими вченими до груп діалектів, званих пракритами. Пракрити були характерні тим, що будувалися на основі окремих запозичених елементів санскриту. Приміром, так звана англійська мова у своїй будові несла всього три санскритських корені: «айн», «клім» і «шин», що й дали назву цій пракриті — «енґліш». Асурі Махараджі це нагадувало дитячі ігри, де вони говорили «таємними мовами»: треба було додавати особливу приставку до кожного складу в мові, або користуватися складами тільки з якоюсь конкретною приголосною. Тільки Асура Махарадж втрачав пильність у цій грі з трьома коренями і починав додавати нові, з його рота виплигували слівця, які могли здатися і вірменськими, і перськими, і з мови суахілі.

Перші години перебування на планеті Земля його, кажучи відверто, потішили. Хоча тіло людини було значно ніжнішим і ламкішим за тіло наґа, якась особлива радість була в тому, аби бути м’яким і незахищеним перед світом. Над головою простягалося високе вересневе небо, тіні перейшли за полудень і поступово витягувалися. Коли сонце стало хилитися в сторону мосту, де любила прогулюватися Даша, Асура Махарадж, на мить утративши пильність, наважився подумати, що, в цілому, бути в людському тілі непогано.

І тут він побачив їх.

Із самого ранку він насторожено розглядався навкруги, сподіваючись вгледіти діяльність Виконавчого комітету, але, не помітивши нікого, почав звикатися з думкою, що Виконавчий комітет не може контролювати події скрізь, і що він не всемогутній. Загалом, з огляду на те, що нічого поганого з ним іще не сталося, Асура Махарадж дійшов висновку, що його запас негативних реакцій не такий уже й великий.

І тут він побачив, як це все відбувається. Події почали відбуватися швидко, як у кіно. Огрядний, ошатно вдягнутий негр ішов парковою алейкою, його пузо, обтягнуте білою сорочкою, коливалося зі сторони в сторону, в одній руці він ніс піджак, в іншій — портфель і газету, і цією ж рукою з портфелем витирав спітніле чоло.

Невідомо звідки на алейку вискочило пару потворних чортів, із розпатланим волоссям, зі страшними іклами, зі списами в руках, і стали штрикати товстуна у груди, примовляючи противними голосами: «Ну ось, клятий грішнику, нарешті підеш до пекла! Дочекалися ми й на тебе!». Негр зупинився, тримаючись за серце, і намагався віддихатися. Здається, він їх не бачив. Чорти біснувалися і гарчали. Вони підперли чоловіка списами з усіх боків, так, що той не міг ступити й кроку. Чоловік, усе ще тримаючись за серце, поставив портфеля на землю і зігнувся навпіл. У цей момент з’явилося ще двоє чортяк — голих, із заточеними зубами, чорних, як ворони, зі здибленим волоссям і потворними обличчями, з кігтями, гострими, наче леза. У руках один тримав аркан, інший — шнурок.