Читать «Миротворець» онлайн - страница 49
Любко Дереш
Оппенгеймер відчув, як важкість накотилася на нього. Відчув, що він ледве тримається на ногах. Він пошукав по кишенях костюма сигарети, дістав і дрижачою рукою припалив. Тільки-но з’явився генерал Ґроувз, він сховав вільну руку в кишеню, аби генерал не побачив, що та дрижить.
— Вітаю з успіхом, Роберте, — тиснув йому руку генерал. Хтось із військовиків нарешті почав плескати, інші підхопили. Було чутно, що внизу, в окопах, на інших оглядових площадках, теж панувала ейфорія. Страшне, дике збудження охопило всіх, хто спостерігав за вибухом.
— Якби шпигун спостерігав за цими випробуваннями, він був би вражений, — пожартував генерал Фаррел. — Війну закінчено, генерале Ґроувз.
— Так, — погодився генерал Ґроувз, — але тільки після того, як ми скинемо бомбу на Японію.
— Напевне, — ледве відчуваючи свого язика, промовив Оппенгеймер. Він обіперся на поруччя, палячи сигарету і не відчуваючи смаку, та озирався на обличчя людей, які вітали один одного з перемогою. Його спустошення було настільки глибоким, що якби він вирішив зараз почати описувати його, то не знав би навіть із чого почати, тому що його було розібрано на дрізки.
Він знав напевне одне. Світ змінився. Світ більше не буде таким самим. Але найперше змінився він. І тепер йому треба жити з цими змінами.
Він допалив сигарету, недбало загасив недопалок. Розстебнув піджак, тому що в центрі зробилося спекотно, вийшов на повітря і в променях сонця, що сходило, неспішною ходою пішов у бік автобусів, залишаючи позад себе радіоактивну хмару, світанок, залишаючи людей, чиї долі він змінив назавжди, залишаючи себе.
Там, попереду, був новий Сінай, нові пророцтва, нові шляхи, і все, що йому потрібно, — це просто віднаходити в собі сили йти.
Святий Христофоре, молися за нас
1
«А що сказати про кінокефалів, собачі голови яких
і гавкіт скоріше видають їх за тварин, ніж за людей?»
Св.Аврелій Августин, «Про град Божий»
Згадки про кінокефалів, або ж песиголовців, трапляються серед античних істориків так часто, що мимоволі починаєш задумуватися, звідки росте ця одностайність. Скажімо, Геродот, Мегасфен, Пліній Старший одностайно стверджують, що бували (бачили, зустрічали) в землях, де в чоловіків на плечах собачі голови з потужними щелепами, а замість голосу — собачий гавкіт. «І не відають вони славної іменем мови інших смертних» — казав про них Симмій Родоський. Про песиголовців ходила слава безстрашних воїнів, вони знали, як користуватися зброєю, інструментами, а також носили одяг, що свідчило про наявність сорому. Це, своєю чергою, дало підстави середньовічним християнським теологам прираховувати песиголовців до істот, що мають душу.
Дивовижно, що сцени боїв із кінокефалами мають таку популярність у середньовічній мініатюрі. Так, існують зображення винищення песиголовців індійськими воїнами. Зображено їх і на перських мініатюрах. Про битви з кінокефалами пишуть китайські хронографи. Не забувають згадати про собачий народ і тибетські джерела. Що вже казати про Александра Македонського. На одному індійському зображенні можна побачити полководця у розпалі битви з песиголовцями.
