Читать «Миротворець» онлайн - страница 3
Любко Дереш
Сказати, що Лянґе став іншою людиною після цієї біографії, — то, певне, було б занадто. Але щось у його серці змінилося, і змінилося, схоже, безповоротно. Лянґе сидів, охоплений незрозумілою ейфорією, дивився то на скляну стелю читального залу, то на вікна, і не знав, що йому робити: написати есемес Андреа, аби розділити своє піднесення з нею, зателефонувати науковому керівникові чи перечитати біографію Штукенгайзена ще раз. Однак ні писати, ні телефонувати причин не було — власне, не було чим ділитися, крім захвату молодого науковця від того, що він натрапив на справді цікавий матеріал.
Та що там! Здається, він натрапив на цілу жилу, нерозроблену жилу золота.
«Ого! — тільки й повторював він про себе, гортаючи сторінки біографії. — Ого!»
Власне, нічого такого надзвичайного Стефан Лянґе ще не відкрив. Відбулося перше знайомство з обʼєктом його дослідження, і воно, як водиться серед людей емоційних, справило на Лянґе належне враження.
Отже, Себастьян-Миколай Штукенгайзен народився на початку 20 ст. на Лемківщині, в селі Дукля, яке тепер уже належало Польщі. Його батьками стали відомий поміщик Християн Штукенгайзен і Анна-Марія Штукенгайзен, з дому Лемішка. У біографії писалося, що він був пізньою, хоч і дуже сподіваною дитиною. Християн Штукенгайзен пошлюбив юну Анну-Марію, коли йому було пʼятдесят два. Його перша дружина померла від сухот понад двадцять років тому, так і не подарувавши йому спадкоємця. Оповідач розказував, що Анна-Марія вразила поміщика своєю вродою й обдарованістю в царині мистецтв. Він узяв її спершу на опікунство, а далі, дотримавши всіх необхідних звичаїв, повів до шлюбу, на превелику радість обох сторін.
Довгоочікуваний первісток зʼявився 22 лютого 1903 р. на Стрітення. Розказували, що в той день одночасно йшов сніг, падав дощ і світило сонце, породжуючи кілька веселок водночас. Дитинство молодого Себастьяна минуло в достатку: у нього були нянечка, власний вчитель із музики і поезії, а також товариство місцевих хлопчиків-пастушків. Окрім сільських дітлахів, Себастьяну бавитися було ні з ким, тож батько їхній дружбі не перечив.
Вже з дитинства Себастьян підкорював серця оточення своїми розвагами і словами. Про нього казали, що Господь йому язика медом помазав — слухати його було все одно, що пити чистий мед. Він упокорював мешканців Дуклі своїми оповідками, які чув від мами або й вигадував сам. Червонощокий, кругловидий, Себастьян привернув серця всіх — від старого до малого. Діти теж радо вітали Себастьяна і завжди охоче гралися з ним.
Старший Штукенгайзен дбав про те, аби син дістав належну освіту, тож запрошував різних учителів то зі Львова, то з Кракова, аби ті навчали його танцям, живопису, історії та математиці. Християн Штукенгайзен був знаним меценатом і щирим благодійником. Так, його коштом утримувалися кілька українських аматорських театрів, народна оркестра, що давала виступи на Ринку по святах, і дитяча гімназія для дітей-сиріт. Звісна річ, для власного сина, на якого довелося чекати так довго, батько приберіг найкраще.