Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 82

І ось ці три претенденти — “перина”, “латина” й “дитина” — восени 1648 року очолили велике ополчення — посполите рушення — і посунули в Україну. Ця армія прийшла на територію Волині й зайняла позиції біля Пилявецького замку, на річці Пилявці.

Водночас сюди підтяглися козацькі й селянські загони, загони союзних кримських татар. Вони зміцнювали свої позиції, чекали слушної години, щоби вступити в бій.

А польські пани прийшли сюди як на свято. Взяли з собою кращих коней, срібний посуд, кухарів, вина, щоб похизуватись один перед одним.

Битва розпочалась на світанні 11 вересня й тривала три дні. Польські війська були повністю розгромлені. Перелякані навальними атаками козацько–селянських загонів та їхніх союзників татар, польські воїни тікали з поля бою, залишивши все своє багатство та рятуючись за могутніми мурами Львова. В народі їх презирливо прозвали “пилявчиками”. Шлях на Варшаву і Краків був відкритий. Від польських панів були визволені Волинь і частина Поділля. На боротьбу проти польсько–шляхетського гноблення піднімався народ Білорусі. На допомогу йому були послані козацькі полки на чолі з полковником М. Гладким.

Перші кроки державотворення

Після Пилявецької битви у Хмельницького був час, аби повністю відірвати Україну від Польщі. Але він його не використав. Ще сильною була звичка козацьких старшин чекати милості та привілеїв від короля, які урівняли б українське шляхетство з польським панівним класом.

У вересні 1648 р. війська Хмельницького від Пилявки підійшли до Львова. Розпочалась облога міста. Максим Кривоніс, один із найталановитіших сподвижників гетьмана, кілька разів приступом брав Високий замок Львова.

Стояла глибока осінь. Розпочались безперервні зливи. В армії поширилась епідемія чуми. Від неї помер Кривоніс. Кримськотатарські війська, що були в складі воїнства Богдана Хмельницького, вимагали плати за участь у походах і збиралися додому. Облога Львова затягувалася. Багаті львівські міщани боялись розорення. Адміністрація міста жахалась козацької розправи над собою та над великою кількістю “пилявчиків”, що прибігли сюди після Пилявецького розгрому. Через те умовляли Хмельницького взяти великий викуп.

Гетьман не захотів руйнувати старовинне місто, погодився на викуп. Він розрахувався з ординцями. Щоправда, для них цього, як виявилося, було замало. Дорогою до Криму вони пограбували українські міста й села, забравши великий ясир людьми і худобою. Хмельницький повертається до Києва. 23 грудня біля Золотих воріт його зустрічають тисячі людей на чолі з Єрусалимським патріархом Паїсієм, що перебував у Києві дорогою до Москви, та київським митрополитом Сильвестром Косовим. Студенти читали врочисті вірші гетьманові, називали його українським Мойсеєм. Україна вітала свого визволителя. Згодом Паїсій заочно обвінчав Хмельницького і шляхтянку Олену, з якою він збирався одружуватись і яку відібрав у нього Чаплинський. Втім, цей шлюб гетьмана був нещасливий. Уже через кілька літ старший син Богдана — Тиміш — жорстоко розправився з нею за зраду гетьманові. Пізніше Богдан одружився з Ганною Золотаренковою. Це була гідна дружина і соратниця великого державця.