Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 51

Галицько–Волинська держава зуміла вистояти. Вона перейняла державотворчу традицію, політичний досвід і духовну культуру від Київської держави — без будь–якої історичної паузи. За політичною структурою це була також монархічна держава, як і в київську добу. Але була й певна відмінність: в останні роки у Київській державі посилилась роль віча, особливо в період роздрібнення країни. У Галицько–Волинській державі в часи її найбільшої могутності віча фактично не існувало. Побіля князя стояла численна група радників із прибічників і сподвижників реформаторської діяльності Данила Галицького. Основними законами суспільного життя були “Руська Правда” і “Правда Ярославичів”. Навіть спосіб формування військ, управління боєм, грошова одиниця — залишались тими самими. Православна релігія була основною ідеологічною опорою князя–самовладця.

Галицько–Волинська держава повністю перейняла і продовжила державно–політичну традицію епохи Київської Русі. Через те є підстави період існування першої державності українського народу поділити на два етапи: київський і галицько–волинський. Хронологічно цей період обіймає час від виникнення Подніпровської держави, від Кия (середина VII ст.) до падіння Галицько–Волинського королівства (середина XIV ст.).

Данилові Романовичу випало вести боротьбу з новим великим завойовником, що прийшов зі Сходу — монголо–татарською ордою. Перша зустріч відбувається в 1223 р. на річці Калці. Це була вкрай драматична битва.

Перед тим полководці великого войовника монголів Чингісхана пройшли через Дербентські ворота й увірвались на територію Північного Кавказу. Тут вони розгромили стійбища кочового народу аланів, а також їхніх спільників — половців. Половецький хан Котян, який був тестем галицького князя Мстислава Удатного, примчав до Галича й закликав руських князів до боротьби з новим, ще невідомим нападником. Саме за наполяганням Котяна Мстислав Удатний переконав багатьох руських князів піти в степи та розгромити нового ворога.

На цей заклик пристало небагато князів. Наймогутніші, найсильніші з володарів не приєдналися до цього походу.

Навесні 1223 року галицький князь Мстислав, волинський Данило, київський, пересопницький, курський та деякі інші князі зі своїми дружинами вирушають у степи назустріч невідомим ордам. На річці Калці (сучасному Кальчику) вони зіткнулися з передовими ордами монголо–татар. Невідомі прибульці, невідома їхня тактика бою. Літописець зазначає, як вісім днів ці кочовики заманювали в глибокі степи наївних князів, що намагалися наздогнати ворога та розгромити його.

А монголо–татари робили так: їхній невеличкий загін ішов на зближення з супротивником, тричі пускав густий дощ стріл у вершників і відходив. А коли ворог тікає, природно, за ним потрібно гнатись. І ось ця восьмиденна гонитва привела русинів з їхніми провідниками–князями до того місця, де були основні сили степовиків–ординців. Треба відзначити, що не всі руські князі взяли участь у цій погоні. Київський князь Мстислав та інші залишилися на березі Калки й вичікували в таборі, де укріпилися, чим закінчиться битва, яку провадили з ординцями Мстислав Удатний, Данило Романович і хан Котян зі своїми ратями. Ці князі були розгромлені. Вони добрались до Калки й ледве живими переправилися через річку. Тут їх почали добивати недавні соратники — половці, що відбирали в русів коней і зброю. Все це відбувалося на очах у інших князів, що спокійно сиділи на протилежному березі в своєму укріпленому таборі, але на допомогу не прийшли.