Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 350

Через те 1994 року (у квітні) Україна приєдналася до економічного союзу держав–учасниць СНД, що надало їй свободу дій у стосунках з іншими державами Співдружності.

Досить гострі дискусії точилися в зв’язку з проблемою входження України до Міжпарламентської асамблеї (МПА) СНД, яка перебуває у Санкт–Петербурзі. “Ліві” в українському парламенті наполягали на негайному вступі до МПА, “помірковані” — стояли за участь на правах асоційованого членства, а “праві” — за невходження до неї. Проте напередодні нових виборів українського президента 1999 року спікер парламенту Олександр Ткаченко за підтримки “лівих” уклав угоду про входження України до МПА, чим намагався здобути собі передвиборчу підтримку з Росії. Проте Україна залишається осторонь, на відміну від Білорусі, від процесів злиття республік — учасниць СНД — у новий союз, і Москва не домоглася поки що зміни у ставленні України до цієї досить пекучої для московських політиків проблеми.

Щоправда, уже в 2003 р. Україна підписала угоду про входження в єдиний економічний простір (ЄЕП) з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Як будуть тут розвиватися політичні стосунки — покаже час.

Російсько–українські взаємини залишаються напруженими і в питанні розподілу іноземних боргів, союзного нерухомого закордонного майна, капіталовкладень, валюти українських вкладників, яку конфіскувала російська влада, в московських зовнішньоекономічних банках після проголошення незалежної України, у питанні повернення Україні привласнених валютних заощаджень українських громадян. Свого часу віце–спікер українського парламенту В. Медведчук заявив, що 1 січня 1992 р. з рахунків українського Ощадбанку, який вважався українським відділенням Сбербанку СРСР, було забрано за нинішнім курсом 132 млрд гривень. Це, за словами В. Медведчука, майже п’ять наших нинішніх річних бюджетів. А причина неповернення цих заощаджень у тому, що коли наприкінці 1991 року Україна стала незалежною державою, Український Ощадбанк перестав бути відділенням союзного Сбербанку. Потрібні були угоди, на які Москва не хоче йти ось уже стільки років підряд.

Тривалий час точилися суперечки навколо розподілу Чорноморського флоту. Відомо, що Росія від першого дня незалежності України підняла питання про суверенітет Криму, підтримавши тут обрання президентом у 1994 р. свого ставленика Юрія Мєшкова. Постійно на російській політичній арені почали з’являтися різні анексіоністські заяви і плани — то В. Жириновського, то мера Москви Г. Попова, а потім Ю. Лужкова, то інших політиків щодо розчленування України, відторгнення від неї тієї чи іншої частини території. Зокрема, Г. Попов підтримав заяву прес–секретаря Б. Єльцина, що Росія має право поставити проблему кордонів з республіками, які проголосили незалежність. Попов, до речі, першим заявив про претензії Росії на Крим і Одеську область. У такому самому дусі був і виступ у “Правді” віце–президента О. Руцького (30.01.1992) та низки інших політиків. У жовтні 2003 р. про це говорив авторитетний депутат Державної думи Росії Д. Рагозін у зв’язку з побудовою Таманської дамби — з території Росії до українського острова Тузла.