Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 344

“Епоха Леонідів” продовжувалась. Тривала й нестабільна ситуація в Україні. Комуністична фракція домагалась у Верховній Раді відмінити рішення про заборону діяльності Компартії України. У відповідь на провал цієї вимоги при голосуванні вони перейшли в опозицію до президента. Опозицію підтримали і соціалісти. Вони блокували прийняття важливих економічних реформ. І все ж ці реформи потроху розпочиналися.

Розпочиналися вони з лібералізації цін та валютного курсу, із встановлення економічних зв’язків із Росією. Це мало велике значення, бо товарообіг із цією країною 1996 року становив

16 млрд дол., а приміром, з Німеччиною, яка посідала друге місце в зовнішній торгівлі України — цей обіг становив 1,4 млрд дол. Україна збільшує своє виробництво, експорт її товарів та послуг у Східній Європі зріс на 20,8 %, зарплата також зросла.

Проте економічну кризу подолати не вдалося. Часта зміна урядів, зростання безробіття гальмувало реформи. Про це свідчать низькі темпи розвитку найбільш прибуткових малих підприємств: 1997 року їх в Україні було 150 тис., а в Польщі 2 млн. У нас вони забезпечували 5 відсотків зайнятості населення, а в Росії — 20, у Західній Європі — 60–85 відсотків.

У сільському господарстві реформи також не йшли. 1992 року законом було визнано, що можуть існувати три форми власності на землю: державна, колективна і приватна, причому, всі вони рівноправні. Отже, це було перше законодавче спростування комуністичного догмату, що всю землю потрібно націоналізувати і перетворити в суспільну власність. Проте питання про колективну власність було не з’ясованим: такої форми власності ніде, окрім СРСР, людство не мало. Термін “колективна власність”, як і “суспільна власність”, прийшов у наші часи з міфічної концепції утопічного соціалізму.

У березні 1992 р. Верховна Рада приймає дві протилежні постанови — “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі” і закон “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, який на противагу першій постанові про необхідність приватизації, твердив про необхідність збереження попереднього становища. Колгоспи і радгоспи не перетворювались в асоціації чи в господарські товариства, паювання відбувалось повільно.

Обсяг виробництва в сільському господарстві за останні роки зменшувався. За 1990–1995 рр. ціни на товари для сільського господарства зросли у 202 тис. разів, а на сільгосппродукцію — у 34 тис. разів. Порушення цінового паритету призвело до знекровлення сільськогосподарських підприємств. У 1996 р. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 8, 8 відсотка.

Життя вимагало негайного реформування аграрного сектору. Протягом 1996 р. було здійснено перший етап земельної реформи — роздержавлення землі і передача її юридичним особам. Почався другий етап реформи — формування власника землі. 1996 року приватникам належало 16 відсотків землі, які давали 50 відсотків валової продукції у рослинництві і 56 відсотків — у тваринництві.