Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 30

Звідси така величезна популярність Володимира у народній творчості на всьому терені східного слов’янства — у численних казках, переказах, билинах, обрядових піснях. Жоден київський князь не мав такої популярності в народній пам’яті, як князь Володимир. Ми не знаємо жодного народного переказу — свідчення любові народної до знаменитого батечка Володимирового — полководця Святослава, якому літописець присвятив чимало палких слів. Не знаємо нічого схожого й про Ярослава Мудрого чи Володимира Мономаха. Але про Володимира Святославича до наших днів, майже через тисячу літ, дійшла величезна фольклорна спадщина. Народна популярність князя Володимира пояснюється двома причинами: Володимир — перший Рюрикович, який був уже місцевого, слов’янського походження через свою матір, деревлянську княжну Малушу; Володимир об’єднав під своєю рукою найважливіші слов’янські князівства, надавши рівні права їхнім богам і елітам під моральною управою Києва.

Між іншим, ця реформа Володимира, це “шестибожжя” (Перун, Хорс, Мокоша, Стрибог, Сімаргл, Дажбог) підтверджує думку деяких істориків XIX ст., зокрема М. Костомарова, що політична структура Київської держави не була унітарною, що це була первісної форми конфедерація основних східнослов’янських держав–князівств.

Та “шестибожжям” тільки розпочиналися реформи Володимира.

Ставши керманичем величезної країни, князь Володимир мусив зміцнювати рубежі своєї держави й відбиватись від сусідів, що прагнули розшматувати ту чи іншу її частину. Володимир продовжував закріплювати території своїх володінь, які підбив під свій меч його батько — князь Святослав. Так 981–982 рр. він здійснює походи для остаточного підпорядкування в’ятичів, а також радимичів, на яких наклав податок на плуг. Здійснює походи проти литовського племені ятвягів на північному заході.

Зміцнивши свої порубіжні володіння, Володимир запроваджує важливу адміністративну реформу. Він ліквідовує племінні княжіння й замінює місцевих князів та представників могутніх боярських кланів своїми намісниками. Всю територію країни він ділить на вісім волостей, на чолі яких поставив своїх управителів — волостелів. Пізніше на чолі кожної волості були поставлені його сини. Це підірвало антицентристські угрупування племінної аристократії й зміцнило владу Києва над усією східнослов’янською територією, що визнавала владу київського володаря.

Надзвичайно важливою реформою стала військова реформа Володимира. Вона була спрямована на зміцнення оборонної сили держави, на ліквідацію ролі племінної верхівки в обороні своєї землі та заміну її загальнодержавною системою оборони. Раніше згадувалось про те, що Володимир, щоб позбутися впливу варягів у Києві, був змушений давати варязьким ватажкам землі. Цю ж систему наділення землею за службу, за захист кордонів своєї держави він продовжує й далі. Усім, хто бажав боронити кордони Київської держави, він давав землю. Це викликало великий приплив на військову службу нових сил із середовища народних низів. Нова група служилих землевласників стала опорою Володимира. Вони потіснили стару боярську еліту, бо не були зв’язані з місцевим князівсько–боярським підложжям і стали вірними захисниками не лише кордонів, а й влади самого князя.