Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 292
Раїса Петрівна Іванченко
Проте і Бандера, і Мельник намагалися використати Німеччину у своїх визвольних цілях. Як свідчили згодом усі учасники подій, лідери оунівського руху сподівались на те, що вони з допомогою німців створять військове ядро майбутньої Української армії, яка мала б стати основною збройною силою утвердження незалежної української держави. Крім того, зближення з німецьким командуванням давало можливість українським націоналістам легально займатись політичною діяльністю. А головне — лідер ОУН Бандера і Мельник, сподівалися стати партнером Німеччини у війні проти СРСР, щоб політично заволодіти територією України, а після розвалу радянської імперії здійснити право на суверенність і соборність Української держави.
Тож у травні 1941 р. бандерівський провід ОУН розсилає своїм організаціям і чільним керівникам секретну інструкцію, в якій чітко роз’яснює цю позицію: “№ 1. ОУН використає війну з СРСР для розгортання боротьби за Суверенну Соборну Українську Державу, для прискорення її здобуття”. І далі: “щодо Німеччини та її союзників, домагатися визнання суверенітету та незалежної України”. Більше того, перед початком німецько–радянської війни — за тиждень — ОУН–Б підготувала меморандум за підписом референта із зовнішньополітичних питань Стахова для берлінського уряду, в якому вказувалось, що тільки позитивне вирішення питання української державності принесе успіх Німеччині. Сильна українська держава може взагалі забезпечити гармонію і розвиток Східної Європи — вказувалось у меморандумі. З іншого боку, тут зазначалось, що німецькі інтереси не мають переважати над інтересами України. Тобто, це була пропозиція укласти партнерський союз з Німеччиною, що могло викликати в загонистих нацистів лише саркастичну посмішку або роздратування.
Цей меморандум потрапив до нацистського уряду на другий день війни — 23 червня. Але наслідків він не мав.
Готуючись до участі у війні з Радянським Союзом разом із Німеччиною, щоб встановити на території України свій політичний вплив, ОУН–Б створювала невеликі, так звані похідні групи (а всього в них брало участь понад 3 тис. осіб) для того, щоб розіслати їх по всій Україні та організувати на місцях — до приходу німецьких військ — українську владу. Ці групи опиралися на допомогу українських військовиків, що були у складі вермахту, вони несли з собою палке бажання відродити українську державу. В розісланій інструкції, про яку ми вже згадували, вказувалося також, що головним завданням у цій ситуації є власна боротьба, власне будування держави “власними силами та за власною ініціативою”. Тільки власною боротьбою можна здобути провідне місце в майбутніх подіях, підкреслювали лідери ОУН і, очевидно, мали намір перебрати з рук німців головну роль в управлінні українською територією.