Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 262

У той–таки час італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго повідомляв у посольство: “Голод і далі шаленіє й нищить людей, і просто неможливо збагнути, як може світ залишатись байдужим до такого лиха і як міжнародна преса, котра так охоче й нагально закликає до міжнародного осуду Німеччини за так зване жорстоке переслідування євреїв, може спокійно спостерігати масове вбивство… Немає сумніву, що цей голод — штучний і спеціально створений для того, аби провчити селян… покласти край українській проблемі за кілька місяців коштом 10–15 мільйонів душ. Ця цифра аж ніяк не перебільшена. На мою думку, її вже досягнуто і в недалекому майбутньому буде перевиконано… ”

На Заході закривали очі на тотальне вимирання від голоду українського селянства, у той час, коли Радянський Союз експортував з України зерно за кордон. Так, 1930 року було експортовано 48,4 млн центнерів, а 1931 року — 51,8 млн центнерів, які змогли б у роки голоду підтримати голодуюче населення. Західні держави, боячись реваншу з боку фашистської Німеччини після приходу до влади Адольфа Гітлера, намагались не загострювати стосунків із урядом СРСР. Тому, наприклад, західна преса навесні 1933 року запобігливо видрукувала декларацію групи англійських письменників на чолі з другом більшовиків Бернардом Шоу, в якій стверджувалось, що всі відомості про штучний голодомор — це вигадки. Таку саму роль відіграв ще один відомий політик — Едвард Ерріо, який у серпні 1933 р. відвідав СРСР. Він заявив, що інформація про голод є “абсурдним міфом”. Таку позицію зайняли Р. Роллан, А. Барбюс, О. Гакслі…

І це — в той час, коли не підкуплені більшовицькими урядовцями представники західних держав розповідали жахливу правду про Україну. Як зазначав кореспондент “Манчестер Гардіан” Майкл Маггерідж, тема голоду була “головною темою усіх наших розмов у Москві. Усі знали про трагедію, існування голоду ніхто не ставив під сумнів”.

Про голод писали швейцарські газети й журнали, американські, французькі, австрійські журналісти, завдяки чому у Відні був створений Міжнародний комітет допомоги голодуючим в СРСР. Але на спробу українських емігрантів у США створити такий самий комітет їм було відмовлено. Британське міністерство закордонних справ в офіційному документі теж заявило: “Це правда, що ми, звичайно, маємо певний обсяг інформації про голод на півдні Росії. Ми не хочемо, однак, її обнародувати, оскільки це образило б радянський уряд і завдало б шкоди нашим стосункам із ним”.

Саме на 1932–1933 рр. припадає визнання країнами Західної Європи більшовицької імперії — СРСР — як повноправного члена у міжнародних стосунках: у 1933 р. це зробили США, у 1934 р. — Великобританія, 1935 р. — Франція, Чехословаччина та ін. Саме тоді Німеччина, до якої вивозились майже безкоштовно ешелони зерна, встановила досить дружні стосунки з СРСР, а ще найцікавіше: 30 країн запросили Радянський Союз вступити до Ліги Націй, що піклувалася про мир і безпеку у світі…