Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 176

Ці заходи завершились тим, що вперше після Берестейської унії була встановлена 1808 року греко–католицька митрополія. Це мало величезне значення для всього галицького краю. З одного боку — зріс авторитет українського духовенства серед населення краю, з другого — все це протидіяло засиллю польсько–католицького елементу в Галичині. У такий спосіб віденський уряд якось урівноважував претензії польсько–шляхетського панства на повне володіння Галичиною в межах Австро–Угорщини і створював для себе опору в українському населенні проти польського натиску.

Але був іще й третій бік реформ: греко–католицьке духовенство, вдячне за підтримку віденського уряду, почало поширювати ідею вдячності до нього серед русинів–українців, виховувало вірнопідданство йому, а з другого боку, посіяло ілюзії про всесилля імператорів і почало з надією дивитись у бік правлячої династії Габсбургів, чекаючи нових поступок. У середовищі греко–католицького духовенства витворювалась ідеологія консерватизму, провінційного лакейства, яку пізніше політичні публіцисти назвали рутенством (тобто та, яка притаманна русинам, чи рутинам — тут і далі зберігалась первісна назва галльського племені — рутинів, або русини). Рутенство було споріднене з наддніпрянським малоросійством — з подібною ж вірнопідданською ідеологією лакейства і запобіганням перед російським імперським урядом. Все це призвело до того, що частина верхівки греко–католицького духовенства, як і православного в Україні, переорієнтувалась на урядові кола і почала відриватись від народу.

Імператори–реформатори ще провели важливі для Галичим реформи в галузі освіти: були відкриті семінарії для греко–католицьких священиків. У 1784 р. у Львові Иосиф II засновує університет, де навчалась у переважній більшості польська молодь, але були й галичани–русини. Навчання на чотирьох факультетах провадилося німецькою мовою, але для українців був відкритий окремий факультет, де навчання провадилось так званим язичієм — сумішшю церковнослов’янської та української мови. Щоправда, 1869 р. нібито з “ініціативи” студентства, урядовці закрили цей факультет. Були відкриті початкові школи трьох типів — однокласні, трикласні, чотирикласні, що готували учнів для гімназій та університету.

У цей час посилюється визвольний рух у Польщі та Чехії. І під його впливом українська галицька інтелігенція все більше звертає свій погляд до галицько–українського народу. Видання праць з української історії та культури Івана Могильницького, Дениса Зубрицького та інших авторів піднімали національну свідомість галичан, зокрема освіченої частини місцевого населення.

У 30–х роках ХІХ ст. в середовищі галицької молоді виникає гурток, який ставить на меті запровадити в літературі замість церковнослов’янської живу розмовну мову. Цей гурток назвали згодом “Руська трійця”. Організаторами його були три семінаристи: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. З допомогою чеських патріотів вони почали листуватися з видатними “будителями” — просвітителями чеського народу Яном Колларом, Павелом Шафариком, Карелом Гавлічеком. Вони видали вперше в історії галицької культури (у Будапешті, бо вище греко–католицьке духовенство на догоду урядовим колам заборонило робити це у Львові) альманах галицько–українською мовою “Русалка Дністрова”. Це був збірник народних пісень, балад, історичних переказів українсько–русинською мовою. Його зустріла в багнети вся консервативна публіка, наклад було майже повністю конфісковано (все ж 250 примірників лишилося). Але цей альманах дійшов до людей і мав величезний вплив на розвиток літературної української мови та української ідеї в Галичині. Основну увагу члени “Руської трійці” приділяли відновленню історичної пам’яті, знайомили з історією козацтва як символом героїчного минулого всього українського народу і можливим шляхом для втілення державницької ідеї всіх українців у майбутньому.