Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 164

Для України це мало особливе значення. Адже звільнена від міфів імперської історії, на яких виховували кілька поколінь народу, вона позбуватиметься психології меншовартості, холопства і холуйства. І перед нею відкриватиметься перспектива власного повноцінного поступу.

Яким же Драгоманов бачив шлях поступу України?

Першим завданням він вважав відродження наукове і культурне, витворення свідомої національної інтелігенції. Для цього потрібно було розширювати освіту найширших верств населення, розробляти всі галузі науки, освіти й культури. Він накреслив грандіозний план діяльності для української інтелігенції: заснування шкіл, бібліотек, театрів, перехід на українську мову в усіх навчальних закладах. Відродження українства в XIX ст., яке він спостерігав у студентських гуртках, у громадах, було скоріш етнографічним, мало вузький характер. Драгоманов розумів, що це зумовлено колоніальною політикою російського самодержавства впродовж двох століть — тобто відсутністю незалежного державного існування.

В Україні два століття руйнувалися демократичні здобутки епохи козаччини і Гетьманщини, руйнувалась європейськість у науці й літературі. Проводилось зросійщення міст. Через те українська мова і культура залишились тільки в масі неписьменного селянства.

У зв’язку з цим писав, що коли українська інтелігенція не візьметься за працю в містах, за розвиток у них української просвіти в Україні буде поглиблюватись провінційність, відсталість політичної та української культури. Саме тому він вважав, що першочерговим завданням українського політичного руху є створення саме в містах українських прогресивних організацій і запровадження української освіти.

Драгоманов закликав працювати над тим, щоб українська мова “була струментом для проводу в наш народ думок поступових (тобто прогресивних. — Авт.), а не старосвітської гнилизни і темноти, обскурантизму, як це часто бачимо в писаннях українських національників або всесвітніх ретроградів назадників, котрі підшиваються під українське національство”.

Найбільшим нашим ворогом, каже Драгоманов, була неосвіченість, котра заїдає наше письменство “гірше всякої цензури”. Отже — українська освіченість і прогресивність сучасної цивілізованої науки й культури мали стати основою модерного українства.

Для розгортання процесу національного відродження і визвольної боротьби Драгоманов закликав створити в Україні Наддніпрянській і в Галичині політичні партії, котрі гуртувались би на демократичних європейських засадах. Він вважав, що ці партії мусять починати свою діяльність із національного культурно–освітнього відродження. І показав практичний приклад — допоміг створити таку партію в Галичині у середовищі своїх молодших послідовників і однодумців, серед яких були Іван Франко, Михайло Павлик, Северин Данилович та ін. Він вважав, що свідоме українство має увійти в прямі стосунки “з європейською наукою і політикою”.