Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 14

Раїса Петрівна Іванченко

Політичне ж об’єднання цих двох великих слов’янських держав Новгородської республіки парламентської та монархічної Київської навіть у пізніші часи було номінальним, нагадувало більше конфедеративний союз, який був завжди нетривкий і розпадався під першими ударами як всередині, так і ззовні країни. Єдності між ними ніколи не було, як правдиво зауважує видатний сучасний російській історик Б. Рибаков. Бо й справді, “руська земля” складалась із ворогуючих князівств.

Держава Кия та Києвичів

Початок стабільного державного життя українців–русів пов’язаний із діяльністю князя Кия. Тривалий час ця постать вважалась міфічною, легендарною. Але існування града Києва постійно стверджувало, що князь Кий — реальна особа в історії. І ось сучасні дослідники — М. Брайчевський, Б. Рибаков та інші — документально й археологічно довели реальність постаті Кия та його столиці — давнього Києва…

Перші зв’язки слов’ян із Візантійською імперією припадають на кінець VI — першу половину VII ст., коли східнослов’янські племена активно рухалися на Балкани. Через те перші звістки про східних слов’ян–антів подав нам візантійський історик Прокопій Кесарійський, який описав політичне життя слов’ян, їхні звичаї, численні походи на Візантійську імперію тощо. Ймовірно, союз і дружні стосунки між Візантією та східними слов’янами стосуються періоду аварської навали, коли візантійці змушені були відбиватись від неї, — це друга половина VI — початок VII ст. І саме на цей час припадають згадки про князя Кия. Вірменська хроніка VII ст. називає Кия Куаром, а візантійська — Кувером. Ці хроніки разом із вітчизняними літописами допомагають відновити біографію першого князя Подніпровської держави — Кия.

Князь Кий був князем у полян, у роді своєму. На цей час їхніми сусідами були руси. Близько 634 р. він повстав проти аварів, які з’явилися в цей час у Подніпров’ї й підпорядкували собі частину слов’янських племен. Кий зазнав поразки, але знайшов підтримку у візантійського імператора Іраклія. Саме тому Кий із частиною білих хорватів, що жили на прикарпатських рівнинах, та інших слов’янських племен переселився в межі Візантійської імперії, у провінцію Сірмію — це частина сучасної Хорватії. Кий стає другом Іраклія, виховується, як говорять візантійські джерела, “у надрах християнства” і після смерті Іраклія підтримує дружні зв’язки з його сім’єю. Мабуть, тоді ж він дістає землі у володіння чи в управління на Подунав’ї, засновує там городок Києвець, про що згадує пізніше вітчизняний літописець Никонівського літопису–компедіуму. Але тамтешні племена витіснили Кия з цього краю.

Очевидно, як союзник Візантії Кий тривалий час перебуває у візантійській столиці. Та скоро (можливо, при наступних імператорах) Кий став претендувати на місто Солунь. Це викликало невдоволення у візантійців. І ось із середини VII ст. постать Кия зникає з обрію візантійської історії. Зате “Повість врем’яних літ” підхоплює дальшу біографію Кия. Ми знаємо, що він з’являється на Подніпров’ї, на заклик полян веде боротьбу з якимись кочівниками, котрі “поруйнували ниви полян”. Історики підказують, що це були волзькі булгари, які почали саме в цей історичний період пересуватись на захід, у Подунайські рівнини, на чолі з ханом Аспарухом.