Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 115

Цю думку підтверджують виявлений згодом в архіві французького міністерства закордонних справ проект Петра І від 1703 р., в якому планувалося усунути гетьмана силоміць від влади, винищити усіх козаків, українські землі віддати росіянам та німцям, ще “раз і назавжди знищити огнище ворохобників”. Були й інші проекти: передати Україну в управління найближчому сподвижнику Петра — Меншикову або ж англійському герцогу Мальборо. Петро зраджував Україну і в часи переговорів з польським королем Августом II, обіцяючи йому віддати частину міст на Правобережній Україні і в Стародубському полку.

Мазепа розумів, що Польща ніколи не згодиться на окреме Русько–українське князівство й федерацію з ним; справа з Москвою була безнадійною, як і з Туреччиною і Кримом. Тому, ведучи переговори з Лєщинським про майбутню федерацію, як того хотіла одна група старшин, він одночасно розпочинає переговори з Карлом XII. За таємною угодою зі шведами Україна мала стати незалежною державою, а Мазепа — довічним її правителем, гетьманом. Після його смерті гетьмани мали обиратись.

Пізніше придворні короля Карла XII, шведські дипломати повідомляли, що для них переговори з Мазепою — це подія великого значення, бо гетьман пропонує йти на Москву через Полтаву, обіцяє допомогу. Так і сталося. Карл XII повернув в Україну.

Але Мазепа довго вичікував, адже військ у нього не було — більшість козацьких полків була в Прибалтиці. За цей час російські війська розгромили великі сили шведської армії на Лісній (сучасна територія Білорусі). Мазепа ж чекав і далі, коли шведи ступили на територію України, почали насильно відбирати в населення продовольство й фураж і тим настроїли їх проти себе. Український народ чинив опір грабіжникам, і шведські війська опинились у несприятливому для себе середовищі.

Після цього ми бачимо Мазепу в таборі Карла XII. Це було восени 1708 року.

Гетьманська Україна в роки Північної війни

Гетьман Іван Мазепа довго еквілібрував у внутрішній і зовнішній політиці між окремими старшинськими угрупованнями й державами.

Поява ж шведських військ в Україні змусила його вживати термінових заходів. Він вирішив прийти до Карла XII з військами, але не міг зібрати усіх своїх полків. Велика частина була поза межами України — вони були на театрах воєнних дій у Прибалтиці, у Польщі разом із російськими військами в боротьбі зі шведами і польськими прибічниками Карла XII. У розпорядженні гетьмана на той час було тільки три полки — Миргородський, Лубенський та Прилуцький. Тож гетьман з’явився у таборі Карла XII лише з невеликою частиною козаків. Одразу ж російські війська на чолі з Меншиковим оточили столицю Гетьманщини — місто Батурин. 27 жовтня 1708 р. Петро І видав маніфест, у якому сповістив, ніби гетьман зник невідомо куди. 28 жовтня він уже повідомив про його зраду та наказав усім мазепинським полковникам повернутися до Росії, інакше вони будуть страчені. На підтвердження цієї погрози Петро І видав наказ про арешт сімей усіх полковників, що були разом із Мазепою в таборі Карла XII. їхні родини були звезені до Глухова і чекали вирішення своєї подальшої долі.