Читать «Скандинавська міфологія» онлайн - страница 87

Землетруси будуть такі сильні, що всі окови, кайдани та пута будуть зруйновані.

Всі, без винятку.

Великий вовк Фенрір скине свої кайдани. Його паща роззявиться: верхня щелепа сягне небес, а нижня торкнеться землі. Немає того, що йому не під силу з’їсти чи зруйнувати. З його очей і ніздрів вихопиться полум’я.

Там, де ступатиме вовк Фенрір, спалахне нищівний вогонь.

Буде також потоп: моря вийдуть із берегів і затоплять сушу. Йормунґанд, змій Мідґарда, велетенський і небезпечний, буде скажено звиватись, дедалі більше наближаючись до землі. Отрута з його пащі потрапить у воду і отруїть всю морську живність. Він розбризкає свою чорну отруту в повітрі, й усі морські птахи, які ним дихають, загинуть.

Більше не буде життя в океанах, де оселився змій Мідґарда. Хвилі омиватимуть гнилі трупи риби та китів, тюленів і морських чудовиськ.

Кожен, хто зустріне братів — вовка Фенріра та змія Мідґарда, дітей Локі, пізнає смерть.

Це і буде початок кінця.

Темне небо розколеться навпіл і під звуки дитячого крику з небес спустяться сини Муспельхейма на чолі з вогняним гігантом Суртом. Він високо триматиме свій меч, який палає так яскраво, що жоден смертний не в змозі на нього дивитись. Вони проїдуть по мосту-веселці Біфрьосту, і веселка обсиплеться під ними, а її колись яскраві кольори змінять вугільні й попелясті барви.

Більше не буде веселки.

Скелі обваляться в море.

Локі, який звільниться зі своїх підземних кайданів, стане стерновим на кораблі під назвою Наґльфар. Це найбільший корабель усіх часів: він збудований із нігтів мертвих. Наґльфар попливе розлитими морями. Його команда визиратиме і побачить лише мертвих істот, що плавають, гниючи, на поверхні океану.

Локі керуватиме кораблем, але капітаном буде Хрім, ватажок крижаних велетнів. Усі вцілілі крижані велетні приєднаються до Хріма — страхітливого гіганта, ворожого до людства. Вони — солдати Хріма в останній битві.

Військами Локі будуть легіони Хель. Це неспокійні мерці — ті, хто помер ганебною смертю, — які повернуться на землю, щоб знову воювати у подобі ходячих небіжчиків, готових знищити все, що досі дихає і живе на поверхні землі.

Всі вони — гіганти, мерці й палаючі сини Муспельхейма вирушать на поле бою під назвою Віґрід. Воно велетенське: триста миль завширшки. Вовк Фенрір теж прокладе туди свій шлях, і змій Мідґарда плистиме розлитими морями, аж доки не наблизиться до Віґріда, а тоді вивалиться на пісок і осяде на березі — але тільки головою і першою милею свого тіла. Решта залишиться в морі.

Вони сформують бойовий порядок: там будуть Сурт і сини Муспельхейма, оповиті вогнем; за ними воїни Хель та Локі, що вийшли з-під землі; і крижані велетні, війська Хріма, під якими замерзатиме болото. З ними будуть Фенрір і змій Мідґарда. Найзапекліші вороги, яких тільки можна уявити, будуть разом того дня.

Хеймдалль побачить, як все це станеться. Зрештою, Хеймдалль бачить все: на те він вартовий богів. Тепер, і тільки тепер, він почне діяти.

Хеймдалль протрубить у Ґ’яллархорн — ріг, який колись належав Мімірові, — і то щосили протрубить. Асґард здригнеться від цього звуку, і лише тоді всі боги прокинуться, візьмуться за свою зброю і зберуться під Іґґдрасіллем, біля джерела Урд, щоб отримати благословення та поради від норнів.