Читать «Скандинавська міфологія» онлайн - страница 30

Тюр не радів і не сміявся. Туго обмотавши обрубок руки сукном, він повертався разом із богами в Асґард, тримаючи свої думки при собі.

Ось якими були діти Локі.

Незвичне весілля Фрейї

Тор, бог грому, наймогутніший з асів, найсильніший, найвідважніший і найхоробріший воїн, ще до кінця не прокинувся, але вже відчував: щось було не так. Він потягнувся до молота, який завжди тримав під рукою, коли спав.

Помацав рукою, не розплющуючи очей. Пошарудів, шукаючи навпомацки зручне, знайоме руків’я свого молота.

Немає молота.

Тор розплющив очі. Підвівся і сів. Тоді встав. Обійшов кімнату.

Молота ніде не було — він зник.

Торів молот мав ім’я Мйольнір. Його для Тора зробили гноми Брокк і Ейтрі. Молот був одним із скарбів богів. Коли Тор завдавав ним удару, він завжди був нищівним. Коли він кидав молот, то завжди влучав у ціль, а потім молот повертався назад, просто в руку. Тор міг зменшувати молот і ховати його під сорочкою, а потім знову збільшувати. Ідеальний в усьому, цей молот мав лише один недолік: його руків’я було закоротке, а тому Тору доводилось розмахувати ним однією рукою.

Молот захищав богів Асґарда від будь-яких загроз, що поставали перед ними та світом. Крижані гіганти і огри, тролі та монстри будь-яких мастей боялися молота Тора.

Тор любив свій молот. Але зараз молот взяв і кудись зник.

Існував певний порядок дій, якого Тор дотримувався, коли щось ішло не так. Насамперед він запитував себе, чи не винен у тому, що сталося, Локі. Тор замислився. Потому вирішив, що навіть Локі не посмів би украсти молот. Отже, Тор перейшов до наступного кроку, який робив, коли щось ішло не так, — пішов просити поради в Локі.

Локі — кмітливий хлопець. Він придумає, що робити.

— Ніхто не повинен про це знати, — сказав Тор Локі, — але молот богів викрали.

— Це не надто приємні новини, — скорчив гримасу Локі. — Подивимось, що мені вдасться вивідати.

Локі пішов до зали Фрейї. Це була найвродливіша з богинь. Її золоте волосся спадало на плечі, виблискуючи в ранковому сяйві. Кімнатою Фрейї походжали дві кішки, що полюбляли возити колісницю. На шиї Фрейї, таке ж золоте і блискуче, як її волосся, сяяло намисто Брісінґамен, яке для неї глибоко під землею створили гноми.

— Я хотів би позичити твій плащ із пір’я, — сказав Локі. — Той, у якому можна літати.

— Навіть не сподівайся, — відрізала Фрейя. — Цей плащ — найцінніша з усіх речей, які в мене є. Він цінніший від золота. Я не дозволю, щоб ти в ньому всюди тинявся, роблячи свої капості.

— У Тора вкрали молот, — пояснив Локі. — Мені треба його знайти.

Це прозвучало переконливо, і Фрея принесла одежину.

Локі одягнув плащ із пір’я і зринув у небо в подобі сокола. Він пролетів над Асґардом, і, видивляючись щось незвичне, дістався далекої Країни велетнів. Внизу Локі помітив величезний курган, на якому сидів і плів собачі ошийники огр — найбільший і найбридкіший з усіх, яких він тільки бачив. Помітивши Локі в подобі сокола, огрисько вишкірився гострозубою посмішкою і помахав йому.