Читать «Пульт Ґвенді» онлайн - страница 2

— Імена — це ще не знайомство.

Він закидає голову і сміється. Цей сміх абсолютно чарівний у своєму щирому прояві доб­рого гумору, і Ґвенді не може не усміхнутися. Хоча все ще й тримає дистанцію.

Він наводить на неї палець, ніби пістолет: пух.

— Це гарно. Ти молодець, Ґвенді. І раз ми вже почали, то що це в тебе за ім’я?

— Комбінація. Тато хотів, щоб було Ґвендоліна — так звали його бабусю, — а мама хотіла Венді, як у «Пітері Пені». Тож вони зійшлися на такому. А у вас зараз відпустка, містере Ферріс?

Бо все скидається на те; зрештою, вони ж бо в Мейні, а Мейн величає себе Столицею відпусток. Це пишуть навіть на номерних знаках.

— Можна сказати й так. Я подорожую то тут, то там. Цього тижня в Мічигані, наступного — у Флориді, а тоді, може, заскочу на Коні-Айленд на редхот і поїздку на «Циклоні». Я з тих, кого можна назвати бродягою, і Америка — мій терéн. Приглядаю за певними людьми і час від часу навідую їх знову, щоб подивитись, як у них справи.

«Клац», — стукає битка десь із-поза майданчика і чуються оплески.

— Що ж, було приємно побалакати з вами, містере Ферріс, але мені справді треба йти…

— Побудь ще трохи. Розумієш, ти одна з тих, за ким я зовсім віднедавна приглядаю.

Це мало б прозвучати лиховісно (так воно і є, зрештою), та він усе ще посміхається навздогін до свого сміху, його погляд жвавий, і якщо він і справді якийсь Збоченець Честер, то гарно приховує це. Як це роблять найвправніші з них, припускає вона. Заходь у мою хатинку, сказав павук до мухи.

— У мене є теорія щодо вас, міс Ґвенді Пітерсон. Сформована, як і всі найкращі теорії, після ретельних спостережень. Хочете почути її?

— Мабуть, так.

— Я помітив, що ти трішки повненька.

Напевно, він бачить, як вона напружилась від цих слів, бо здіймає руку і хитає головою, ніби кажучи «не так швидко».

— Можливо, ти навіть вважаєш себе товстою, бо ж дівчата й жінки в нашій країні мають дивні думки щодо свого вигляду. ЗМІ… Ти знаєш, що значить «ЗМІ»?

— Авжеж. Газети, телевізор, «Тайм» і «Ньюз­вік».

— Саме так. Отже. ЗМІ кажуть: «Дівчата, жінки, ви можете стати ким забажаєте в цьому чудесному новому світі рівності, за умови, що, випроставшись, можете бачити кінчики пальців своїх ніг».

«Він точно спостерігав за мною, — думає Ґвенді, — я ж бо роблю це щодня, діставшись до вершини».

Вона шаріється. Не може нічого вдіяти з цим, але барва — лише ззовні. Усередині ж у ній вирує виклик. Це саме те, що змусило її поставити на перше місце пробіжку сходами. Це і Френкі Стоун.

— Моя теорія полягає в тому, що хтось дражнив тебе через твою вагу, або через те, як ти виглядаєш, або і те, й інше, і ти вирішила показати їм. Близько? Може, не точно в яблучко, зате ж у мішень влучив?

Може, тому, що це незнайомець, їй напрочуд легко було розповісти йому те, у чому не зізнавалася ще жодному з батьків. Чи, може, це через його сині очі, допитливі й цікаві, але без злостивості в них — принаймні такої, яку можна помітити.

— Один хлопець у школі, Френкі Стоун, почав називати мене Ґуд’їр. Ну знаєте, як…

— Як дирижабль. Так, я знаю дирижаблі «Ґуд’їр».