Читать «Гнів Перуна» онлайн - страница 188

Як ніколи, зручний час для половецького набігу!

Але самі половці Візантії не зрушать. Їм би у пригоді стала Русь. Тож нині він і замислився. Добрі слова мовлять київські бояри! Тепер він перехитрить лукавих ромейців. Раніше вони штовхали його на Русь, віднині — він, Тугоркан, поведе великі раті на Візантію. І не знайти ромеям стільки золота, щоб відкупитись від них!.. Змусять будуть поступитись короною… Добре діло намислили київські бояри!..

Тугоркан послав гінців за Тотурою. Хай-но сюди поспішає! Старий вдовець Святополк стане здобиччю в її ніжних обіймах. Християнський бог-повелитель не дозволяє князеві мати багатьох жон. Тотура буде його єдиною великою ханум! Вона зуміє тримати князя в своїх теплих тугих долоньках — адже в її тілі тече гаряча кров полинових степів, напоєних сонцем… О Тотуро! Ти не відаєш іще, яка доля судилася тобі й твоєму народові!..

Тугоркан щасливо потирав долоні й вичікував послів зі Степу. Вертати назад — боявся. Хто знає цих русичів — пообіцяли одне, а потім передумають. Ні, він тоді посуне свою орду знову на Київ!

Нарешті Тотура прибула зі своїми вежами. Почалися довгі й нудні пересилання послів. Швендяли туди-сюди то бояри, то менші половецькі хани, то ратники…

Тотура терпляче чекала. Обличчя ханівни було все закушкане дорогою шовковою шаллю, добутою у ромеїв. Лише очі блищали з-під неї. То ошаліло-радісно, то тужно. І чим більше спливало днів у тихих хвильках мальовничої Желані, чим довшими й холоднішими ставали ночі, тим більше метався по своєму стійбищу Тугоркан.

Чому тягне київський князь? Чому так ретельно готуються бояри до цього шлюбу? Щось злонавмисне замишляють… Та тільки нічого з того не вийде — його орда відразу ж опиниться коло Золотих воріт!..

Нарешті Тугоркан відверто розгнівався. Князевому послу не велів сісти. Висмикнув із золотих піхов свою криву шаблю (дарунок Олексія Комніна!), подав гінцеві.

— Не хоче князь стелити весільний дастархан, хай прийме мій меч.

Це була війна.

Боярин Поток і тисяцький Путята упріли, скликаючи знову до гридниці думців князевих. Не жадали йти. Пересварилися між собою, перечубилися, роз'єдналися — стали довічними ворогами.

Що робити київському князеві? Як відбитись від Тугоркана? Кривий меч на столі. Князеві треба або послати срібний келих і кликати гостей на весілля, або ж виставити проти половців рать. Кликати Мономаха і всіх менших князів. Але дружини у них невеликі. Буде так само, як на Стугні, — перемелють їх, як зерна жорнами. Кликати сторонських князів? Лядських, чи угорських, чи ще яких… Але вони не будуть воювати за інтереси Русі. Половці їх не дістають, то вони ще й раді, що Русь знесилюється від орд. Та навіть коли б і згодились прийти — не встигли б допомогти. Тугоркан від Золотих воріт за кілька поприщ…

Ввести у княжі хоромини ханівну? Ганьба роду Рюриковичів! Були тут і свейські королівни, і англійські, й грецькі царівни, і польські князівни. Але щоб дика половчанка… Та, певно, це єдиний вихід для київського князя утримати мир з половецьким Степом.