Читать «Таємниче життя дерев» онлайн - страница 90

Коли цей репертуар вичерпано, в гру вступає генетика. Як я вже раніше описав, зміна поколінь у дерев триває неймовірно довго. Тому швидке пристосування як можлива реакція враз відпадає. Аж тут усе може відбуватися й по-іншому. У природному лісі спадкові ознаки дерев одного виду неабияк відрізняються одна від одної. Натомість, ми, люди, маємо дуже подібні гени, і, якщо дивитися з позиції еволюції, то ми всі пов’язані одне з одним через родинні зв’язки. Проте буки місцевих насаджень генетично є далекими одні від одних настільки, як різні види тварин. Отож-бо кожне дерево має індивідуальні, дуже відмінні риси. Деякі ліпше дають собі раду з сухістю, ніж із холодом, інші володіють потужними захисними силами від комах, а ще інші, можливо, не надто чутливі до надмірної вологи. Змінюючись, умови довкілля спершу шкодять екземплярам, які найгірше до них пристосовані. Декотрі старі дерева вмирають, але решта лісу залишається. Якщо умови стають іще екстремальнішими, то це може забрати життя у вагомішої частини дерев одного виду — проте й це ще не трагедія. Здебільшого зостається ще доволі велика кількість, щоб утворити вдосталь плодів та надати наступному поколінню належну кількість тіні. Для старих букових насаджень мого лісництва на основі приступних наукових даних я якось вирахував: навіть якщо ми тут, у Гюммелі, коли-небудь матимемо кліматичні умови, як в Іспанії, то переважна кількість дерев це витримає. Єдиною засадою є не заважати соціальній структурі лісу через вирубування дерев, а отже, ліс самостійно зможе регулювати власний мікроклімат.