Читать «Таємниче життя дерев» онлайн - страница 23

Ще раз повернімося до теми «Школа». Якщо дерева спроможні навчатися (а це можна досить-таки добре простежити), тоді виникає питання, де ж набуті знання зберігаються і як до них можна дістати доступ. Зрештою, в дерев немає мозку, що міг би слугувати банком даних і керувати всіма процесами. І це стосується всіх рослин, тому деякі науковці ставляться до цієї теми скептично, а чимало лісничих зарахували б здатність флори навчатися до сфери фантастики й фантазії. Якби ж не та сама австралійська дослідниця — доктор Моніка Ґальяно. Вона досліджувала мімози — тропічні напівкущі. Ці рослини є дуже добрим об’єктом дослідження, тому що, як очевидно, їх можна трохи розізлити, крім того, в лабораторії їх вивчати значно легше, ніж дерева. Якщо торкнутися мімози, то захищаючись, її перисті листочки зімкнуться. Під час одного з лабораторних дослідів на листя цієї рослини регулярно падали поодинокі краплі води. Спершу її листочки відразу ж перелякано змикалися, але за якийсь час кущ зрозумів, що волога не становить для нього небезпеки й не може йому зашкодити. Тому надалі, попри краплі, листя залишалося відкритим. Для Моніки Ґальяно ще несподіванішим стало те, що мімози цей урок запам’ятали і навіть через кілька тижнів без будь-яких додаткових тестів змогли застосувати. Шкода, що в лабораторію не можна перевезти цілі буки чи дуби, щоб іще глибше проаналізувати процес їхнього навчання. Утім, принаймні стосовно води існує польове дослідження, що окрім зміни поведінки виявило ще одне: коли дерева мучить сильна спрага, вони починають кричати. Якщо ви зараз мандруєте лісом, то, звісно, цього не почуєте, адже все відбувається в ультразвуковому діапазоні. Дослідники Федерального інституту досліджень лісу, снігу і ландшафтів у Швейцарії записують ці звуки й пояснюють їх так: коли в стовбурі припиняється потік води від коренів до листя, виникають вібрації. Це суто механічний процес, що, можливо, не має жодного значення. Чи навпаки? Зараз відомо тільки, як виникають ці звуки. Та якщо ми пильно глянемо на утворення наших власних звуків, то там теж немає нічого особливого: потік повітря з трахеї змушує вібрувати наші голосові зв’язки. І коли я думаю про результати дослідження стосовно тріскотливого коріння, то припускаю, що ці вібрації могли б бути чимось більшим, скажімо, криком зі спраги. Можливо, вони також слугують терміновим попередженням для одноплеменців про вичерпання водних запасів.

Разом — краще

Дерева є дуже соціальними, вони допомагають одне одному. Проте для успішного існування в екосистемі лісу цього ще недостатньо. Кожне дерево намагається здобути якомога більше місця, оптимізувати свою продуктивність, а відтак відтіснити інші біологічні види. Вони змагаються за доступ не тільки до світла, а й до води, саме наявність останньої врешті-решт і визначає переможця боротьби. Корені дерев здатні дуже добре відшукувати вологий ґрунт. Із цією метою в них формуються тонкі волосинки, що дає їм змогу збільшити поверхню охоплення та ввібрати якомога більше вологи. За нормальних обставин цього вистачає, але більше — завжди краще. Тому ще мільйони років тому дерева об’єдналися з грибами. А гриби — це дивовижні створіння. Наш загальний поділ органічного світу на царство тварин і рослин часто залишає їх поза увагою. Рослини самі генерують свої продукти харчування з неживої матерії, отже, є повністю самостійними. Тому й не дивно, що на бідній, голій землі спершу з’являється зелена рослинність, а опісля — тварини. Адже, щоб вижити, останні харчуються в основному іншими живими організмами. Мимохідь зазначмо, що ні траві, ні молодим деревцям не подобається, коли корови або сарни об’їдають їх. Коли вовк шматує кабана чи олень обгризає сіянець дуба — в обох випадках ідеться про біль та смерть. А гриби посідають тут проміжне становище. Стінки їхніх клітин побудовані з хітину, а тому за своєю структурою гриби подібні радше до комах, аніж до рослин, бо в складі останніх такої речовини немає. Крім того, вони нездатні здійснювати фотосинтез, а залежать від органічних сполук інших живих істот, яких вони здатні пожирати. Протягом десятиліть їхнє підземне сплетіння, міцелій, поширюється на щоразу більші території. Наприклад, дослідження опенька осіннього у Швейцарії показало, що він має майже півкілометрову величину й 1000-літній вік. Вік іншого, в американському штаті Орегон, оцінено у 2400 років, його протяжність сягає дев’яти кілометрів, вага — 600 тонн. Отже, гриби є найбільшими відомими живими істотами на планеті Земля. Щоправда, щойно названі гіганти є ворогами дерев, оскільки вбивають їх під час своїх пошукових набігів за їстівними тканинами. Тому гляньмо краще на мирне співіснування грибів та дерев. За допомогою міцелію відповідного виду, що пасує до конкретного дерева, наприклад, у парі рижик дубовий і дуб дерево може суттєво збільшити ефективність своєї кореневої системи, а відтак ввібрати значно більшу кількість води та поживних речовин. У рослин, які кооперуються зі своїми партнерами-грибами, необхідних для життя азоту та фосфору міститься вдвічі більше, ніж в екземплярів, що всотують їх із надр землі самостійно, за допомогою своїх власних коренів. Щоби вступити в партнерські стосунки з одним з понад тисячі видів, дерево повинне бути дуже відкритим. До того ж буквально тому, що волокна грибів вростають у ніжне тонке коріння. Чи це боляче, ще не досліджено, але оскільки процес бажаний, я припускаю, що він мусить викликати в дерева радше позитивні відчуття. Хай там як, але надалі обидва партнери співпрацюють. Гриб не тільки проникає в корені та оточує їх, а й натягує своє плетиво крізь усю довколишню лісову землю. Тоді ж він переходить за нормальну сферу поширення коренів і проростає до інших дерев. Там він сполучається з їхнім корінням та грибами-партнерами. Виникає мережа (див. розділ «Відділ соціального забезпечення»), через яку тепер активно обмінюються поживними речовинами й навіть інформацією, наприклад, про прийдешні атаки комах. Відповідно, гриби виконують функцію лісового Інтернету. А така кабельна мережа має свою ціну. Як нам відомо, ці створіння залежать від поживних речовин інших видів, оскільки за багатьма ознаками гриби подібні радше до тварин. Без харчових надходжень вони просто вмерли б з голоду. Тому вони жадають оплати у вигляді цукру та інших вуглеводів, які постачає їм їхній партнер — дерево. У цьому плані вимоги грибів делікатними аж ніяк не назвеш, адже за свої послуги вони хочуть аж до третини від усього виробництва поживних речовин! Логічно, що в такій залежній ситуації ніщо не може бути випадковим. А тому ніжне сплетіння починає маніпулювати окутаними кінчиками коренів. Спершу вони прислухаються до того, що дерево розповідає їм через свої підземні паростки. Залежно від того, чи корисно це для них, гриби виробляють рослинні гормони, що регулюють клітинний ріст відповідно до їхніх потреб. За багату цукрову винагороду гриби виконують іще кілька додаткових функцій у подарунок, наприклад, фільтрують важкі метали, що серйозно пошкодили б коріння, але не є проблематичними для грибів. А тоді щоосені виокремлені шкідливі речовини виринають на поверхню у вигляді гарних плодових тіл — білих або польських грибів, які ми приносимо додому. Не дивно, що радіоактивний цезій, котрий перебуває в надрах землі ще від часу катастрофи на ядерному реакторі в Чорнобилі 1986 року, досі можна знайти передовсім у грибах.