Читать «Таємниче життя дерев» онлайн - страница 12

Яким чином деревам вдається відрізняти своє від чужого? Це дотепер ще не відомо. Знаємо лише те, що гени дійсно активуються й мусять пасувати. Так само можна сказати: дерево це відчуває. Хіба ж фізична любов і в людей не означає щось більше, ніж викид певних послань в організм, що своєю чергою активують певні секреції тіла? Питання про те, як відбувається парування в дерев, ще, напевно, довго залишатиметься в царстві роздумів і здогадок.

Деякі види запобігають інцесту особливо послідовно, а саме: кожен індивідуум має лиш одну стать. Отож-бо, існують як чоловічі, так і жіночі верби козячі, що, відповідно, ніколи не можуть паруватися самі із собою, а примусово розмножуються з іншими деревами. Щоправда, верби — це не справжні лісові дерева. Вони є першопрохідцями, тобто поширюються там, де ще немає лісу. Оскільки в таких місцевостях ростуть тисячі квітучих трав та кущів, що приваблюють бджіл, то верби під час запилення також розраховують на комах. Ось тут і виникає проблема, адже бджоли повинні спершу полетіти до чоловічих верб, узяти пилок, а тоді транспортувати його до жіночих дерев. Навпаки запліднення не відбудеться. Як має чинити дерево, якщо обидві статі квітнуть водночас? Науковці виявили, що з цією метою всі верби виділяють певний запах — атрактант, який приманює бджіл. Якщо комахи прибули в місце призначення, то дерево щосили намагається привернути їхню увагу. З цією метою чоловічі верби надто інтенсивно напружують свої «котики» й надають їм світло-жовтого кольору. Це привертає увагу бджіл передовсім до них. Щойно комахи спожили цю першу цукрову трапезу, вони відлітають на непримітні зелені квітки жіночих дерев.

Звісно, що відомий зі світу ссавців інцест — тобто запліднення в межах поєднаної родинними зв’язками популяції — можливий у всіх трьох названих випадках. Щоб цього уникнути, однаковою мірою активізуються як бджоли, так і вітер. Обоє здатні долати великі відстані й чинити так, щоб принаймні частина дерев отримувала пилок від зовсім далеких родичів і в такий спосіб місцевий генофонд постійно оновлювався. Адже повністю ізольовані екземпляри рідкісних видів дерев, що в одному місці налічують тільки кількох представників свого виду, можуть утратити розмаїття, відтак стануть вразливішими й через кілька століть зникнуть повністю.