Читать «Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою» онлайн - страница 8

Ми спробували останню надію: якесь там шале в Ліхтенштайні просто під лижним підйомником за півтори тисячі на місяць. І тут, на підйомі явно крутішому за 60 градусів, тупо відмовилася їхати Машина-Білочка. Запихтіла, закоптила і сказала: «Ні, з мене досить. Валимо звідси. Щодня я ці підйоми-спуски-серпантини долати не збираюся».

Ну а я більше не збиралася ночувати в наметі. Живіт, знаєте, заважав спати на твердій землі – вже й спеціальна подушка для вагітних мало помагала. Тому, поставивши на прощання в паспорті сувенірний ліхтенштайнський штамп про перебування й купивши собі до колекції кілька пляшок вина з князівських погребів, ми хутенько чкурнули на схід Німеччини.

Так чи інакше, у всіх нас завжди є план «Б». А якщо нема, то дуже швидко з’являється. (Я, може, особа й розтелепана, проте ж українка – завчасно встигаю напрягти іще когось, взнати про ще щось, що потім може стати в пригоді.) Отак-от ми не просто через Берлін їхали, а з користю: з людьми завдяки тодішньому аташе з питань культури познайомилися, у клініки позаходили, повзнавали ціни. Та сама знаменита «Шаріте», де радистка Кет у фільмі «мамочка» російською кричала, за цінами така собі – 3–5 тисяч євро навскидочку.

Зате її антропософське відділення (типу для помішаних на природньому й органічному молодих батьків), де народжувало багато знайомих мого знайомого командира німецького спецназу (так-так, вони бувають ледь не хіпі там), обіцяло витрати в районі двох тисяч. «Хавельхьое» клініка називається. Ледь трохи за Берліном, у сосновому лісі. Нічо так, вирішили ми, прийшовши туди вперше знічев’я на УЗІ, на лікарню схоже мало – скоріше, на якийсь дитячий табір, навіть совком наївним війнуло. Східна Німеччина є Східна Німеччина, мене тут теж колись зробили мої батьки-студенти за обміном. От тільки гір нема, зітхнули тоді ми і попрямували в Ліхтенштайн.

І ось тепер – не зовсім переможне, але повернення. Знайома акторка-лесбійка здала нам свою квартиру за 800 євро на місяць (криваві гроші, як вже потім з’ясувалося, але однаково ніщо порівняно з мінімальною ціною 1500 в Ліхтенштайні чи в сусідньому з ним австрійському селі). З усіма тими боа, жабо, блискітками, старими афішами, платівками, книгами й антикварними меблями. Атмосферно і доволі запилюжено, як на свіжоспечену нервову маму. Скільки разів я змушувала бідного Нормана пилососити й влаштовувати вологе прибирання – це притому, що всі речі акторки я акуратно накрила пластиком, – зараз і згадати страшно. Видно, тоді я йому й привила стійку ненависть до цього діла на все подальше життя.

Пологи були важкими і довгими – ні йога, ні настрій все стійко витерпіти і максимально розслабитися нічого особливо не дали. Коли перестало допомагати Норманове читання вголос Буковскі в ароматичній ванній, на допомогу прийшов найкращий у Берліні анестезіолог, що, на моє щастя, тієї ночі чергував у нашій клініці. Подальші криваві подробиці закінчились щасливо – появою Кори, геть синьої, з великою, мов у Будди, головою з чорними кучерями і довгими закрученими віями, що викликали захват у всіх медсестер. Непогано ж так, ге? Перше, що чуєш про себе, прийшовши в новий світ, так це те, що ти красуня. А синій колір тобі дуже навіть пасує, ага.