Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 132

Я сів у вітальні, в один з фотелів, і замислився. Єдиною сучасною річчю в усьому будинку був телевізор на чорній тумбочці. На поличці під ним стояв dvd-програвач. Він був увімкнений — світилася зелена цятка на дисплеї. Ще нижче стояли рядком кілька дисків з фільмами. Я вклякнув, переглянув диски. Декілька комедій. Два пригодницькі фільми. Трохи голлівудської драми. Три порнофільми садомазохістського змісту. Нічого нелегального.

Серед книжок здебільшого старі детективи й два традиційні видання книжкового клубу. Звичайнісінька книжкова полиця, такі можна побачити в будь-якій норвезькій заміській хижці. Над книжками лежала маленька цифрова відеокамера, зовсім нова й дуже дорога на вигляд. Поряд — алюмінієвий штатив. Я взяв до рук камеру. Вона мала знизу пази, які ідеально пасували до штатива. Я згадав Альвіна і аж здригнувся.

Потім я заходився обшукувати будинок, ретельно й систематично. Обшук не зайняв надто багато часу. Хатинка була невеличка й дуже скупо вмебльована. Я зазирнув до всіх шафок, простукав стіни. У спальні стояла вбудована в стіну шафа на одяг. Я приніс з вітальні настільну лампу й заліз усередину шафи. Нічого, окрім хіба павутиння й тирси. Найбільше часу витратив на горище й льох. Анічогісінько.

За десять метрів від хатини стояв туалет. Там я теж пошукав, навіть зазирнув до вигрібної ями, затуливши перед тим носа. Порожньо, нічого зайвого.

Я повернувся до вітальні, знову сів у крісло. Почувався розчарованим і пригніченим. У цій хаті нічого не знайти. Я глянув на годинника. Минула одинадцята. Треба було б зателефонувати Карі, але виявилося, що тут немає зв'язку. Я вже давно мав бути вдома. Згадав, що досі не написав процедури на завтра. Менше, ніж за десять годин розпочнеться судове засідання. Останній розділ в убивстві Альвіна Му…

На мить мене охопила неймовірна втома. Я потер обличчя й заніс щось собі до ока. Око пекло несамовито, я кліпав повіками, а сльози текли ручаями. Коли знов зміг ясно бачити, глянув на свої пальці. Тирса. Свіжа біла тирса вкривала тоненьким шаром долівку в одежній шафі, під самою стіною, там і начепилася на пальці. Утому наче рукою зняло.

Розділ 54

Бокова стінка шафи була стара й нефарбована. Планки — теж, але на них виднілися свіжі сліди від викрутки або ломика; вони не були прибиті цвяхами, а скріплювалися пазами. Я виліз з шафи, приніс викрутку й відігнув дерев'яну планку. Так поступово підважуючи, вийняв усю панель, за якою виднілася крихітна ніша, може, двадцять сантиметрів завглибшки. У ній стояв ноутбук.

Мені аж руки трусилися, коли я його підключав. Здавалося, минула вічність, доки нарешті засвітився монітор, а тоді ще одна — доки комп'ютер повністю завантажився. Ніяких паролів, я просто зайшов і клацнув на «outlook». Прогорнув сторінку вниз і відразу знайшов те саме повідомлення від «Rosomacha». Задав у пошук ім'я «Rosomacha». Трохи зачекав й одержав результат. Купа повідомлень. Я глянув на дати. Вересень, півроку тому. Відкрив найдавніше й почав читати.