Читать «Одні» онлайн - страница 37

Але Лесь не звертав ніякої уваги на чесність їхніх очей, крокував собі байдуже повз вітрини. В буцегарні він почув ім’я одного політика, про якого говорили, що він справжній зух в політиці, проте досить невезучий — завжди ставив на ті клани, які програвали. Ось до нього і крокували зараз Лесь і Михась. Походивши, вони знайшли потрібний будинок, який, мабуть, був одним із самих обшарпаних на цій дивній вулиці. Одразу було видно, що в ньому мешкали невдахи. Лесь, полишивши Михася надворі, піднявся рипучими східцями на другий поверх і постукав в обшарпані двері.

— Заходьте, відчинено, — почувся з-за них голос.

Він зайшов. Всередині квартира була так само обшарпана, як і все інше у цьому будинку. Пройшовши темним коридором, він потрапив в таку ж темну кімнату, де, на єдиній з меблів, канапі, прямо в костюмі лежав солідного вигляду вже немолодий чоловік, що запитально дивився на нього.

— Анатолій Сигізмундович? — запитав його Лесь.

— Майже так, — відповів той, продовжуючи лежати на ліжку.

— Я до вас у справі.

— Дуже приємно. Що ж ви хочете?

— Я хочу стати президентом, і надіюся, що ви мені в цьому допоможете.

Чоловік на ліжку поперхнувся.

— А більше ви нічого не хочете?

— Поки що ні.

Анатолій Сигізмундович на ліжку вмостився зручніше — його чекала досить цікава розмова з цим обідраним, у дірявих постолах хлопцем.

— А для чого це вам треба, юначе?

— Я хочу трошки змінити світ.

— Що ж, давно вже я не чув подібно вмотивованого бажання стати вищим над іншими. Ну, добре, а за допомогою чого ви хочете здійснити цю прекрасну мрію?

Лесь без слів показав йому свої розтулені долоні, що не мали жодних слідів татуювання. Політик навіть підвівся з свого лігвища, розглядаючи Лесеві руки — видно було, що їх чистота його справді здивувала. Він деякий час мовчав, потім сказав:

— Не знаю, як вам це вдалося, але це дійсно виглядає вражаюче. Проте, невже ви вважаєте, що цього буде досить? Я думаю, що мати чисті руки замало, аби керувати всім цим безумом.

— Я просто думаю, що час чистих рук вже настав.

— Скажіть, а за яким календарем ви визначили цей час?

— Він був завжди, проте ми все шукали його в календарі.

— Непогано сказано. Проте я вам відмовлю — у вас, я так розумію, немає підтримки жодного клану.

— Конкретно клану — ні. Але люди, що входили до різних кланів, поки я подорожував до вас, не раз виказували підтримку того, що я збираюся зробити.

— Люди з різних кланів… Ні, юначе, це гра не за правилами. На превеликий жаль, я мушу відмовитися від вашої пропозиції. І вам від чистого серця пораджу полишити цю досить небезпечну для вашого життя затію.