Читать «Фундація» онлайн - страница 6

Навколо не було видно жодної зелені; ні зелені, ні ґрунту, ні якихось форм життя, окрім людей. Він неясно розумів, що десь у цьому світі є імператорський палац, розташований посеред ста квадратних миль справжнього ґрунту, у зелені дерев, у веселкових барвах квітів. Але це був малесенький острівець посеред океану сталі, і звідси його не було видно. Він міг знаходитися, можливо, за десять тисяч миль звідси. Ґаал не знав цього напевно.

Він повинен негайно вирушити в планетний тур!

Ґаал шумно зітхнув і усвідомив, що нарешті опинився на Тренторі; на планеті, яка була центром усієї Галактики і ядром людської раси. Він не бачив жодного з її недоліків. Жодного з тих зорельотів, що сідали із продовольством у трюмах. Не усвідомлював того, яка тонка яремна вена з’єднує 40 мільярдів населення Трентора з усією Галактикою. Він бачив лише наслідки одного з наймогутніших діянь людини — повне й остаточне, майже зневажливе підкорення одного зі світів.

Він відійшов із дещо приголомшеним поглядом. Його знайомий з ліфта вказав на місце поруч, і Ґаал присів.

Чоловік усміхнувся.

— Мене звати Джерріл. Ви вперше на Тренторі?

— Так, містере Джерріл.

— Я так і думав. Джерріл — це моє ім’я, а не прізвище. Трентор захопить вас, якщо ви маєте поетичний темперамент. Тренторіанці ніколи не приходять сюди. Вони не люблять це місце. Воно їх нервує.

— Нервує? Мене, до речі, звати Ґаал. Чому воно має їх нервувати? Воно прекрасне.

— Це, Ґаале, ваше суб’єктивне сприйняття. Якщо ви народилися в кабінці, виросли в коридорі, працюєте в клітці, а відпочиваєте в переповненому зимовому саду, а потім виходите на відкритий простір, де над вами немає нічого, крім неба, то це може викликати у вас лише нервовий зрив. Вони змушують дітей приходити сюди раз на рік, після того як їм виповниться п’ять. Не знаю, чи є від цього якась користь. Насправді їм цього мало, і коли вони приходять сюди перші кілька разів, то влаштовують істерики. Діти повинні відвідувати майданчик хоча б раз на тиждень, одразу як їх відлучать від грудей. — Він продовжив: — Звичайно, усе це не має ніякого значення. Що з того, що вони ніколи сюди не виходять? Вони щасливі там, унизу, керуючи Імперією. Як ви думаєте, на якій ми висоті?

— Півмилі? — сказав він і подумав, чи не наївно це прозвучало.

Мабуть, наївно, бо Джерріл трохи пирхнув, стримуючи сміх.

— Ні, лише п’ятсот футів.

— Що? Але ж ліфт піднімався…

— Знаю. Та більшу частину часу він піднімався до рівня поверхні. Трентор на милю вглибину пронизаний тунелями. Він мов айсберг. На дев’ять десятих він прихований від людського ока. Використовуються навіть кілька миль ґрунту під океаном на береговій лінії. Насправді ми настільки занурилися під землю, що можемо використовувати різницю температур, яка створюється цією парою миль, і забезпечувати всі свої потреби в енергії. Ви про це знали?