Читать «Фундація» онлайн - страница 100

Меллоу розповідав і водночас думав.

— Перевірте цю трубу! Це один шматок. Він недосконалий, бо таке з’єднання, звичайно, не повинно робитися вручну.

Далі показувати фокуси не було сенсу. Він уже все роздивився. Меллоу завершив свою справу. Він дізнався те, що хотів. У його голові була лише одна картинка. Золотий глобус зі стилізованими променями й зображення сигари скошеної форми, що уособлювало космічний корабель.

Зореліт і сонце Імперії!

Імперія! Це слово свердлило мозок! Минуло вже півтора століття, а Імперія ще існувала, десь у глибині Галактики. І вона знову з’являлася тут, на Периферії.

Меллоу усміхнувся.

9

«Далека зірка» вже два дні була у відкритому космосі, коли Гобер Меллоу, сидячи у своїй каюті разом зі старшим лейтенантом Дротом, вручив тому конверт, рулончик із мікрофільмом і сріблястий сфероїд.

— За годину після мого відльоту ви, лейтенанте, берете на себе обов’язки капітана «Далекої зірки», доки я не повернуся або… назавжди.

Дрот спробував устати, але Меллоу зупинив його владним жестом.

— Заспокойтеся й послухайте. У цьому конверті — точні координати планети, до якої вам слід рухатися. Там ви чекатимете на мене протягом двох місяців. Якщо до цього часу вас виявить Фундація, цей мікрофільм є моїм звітом про подорож.

— Але якщо, — його голос був похмурим, — я не повернуся протягом цих двох місяців і ніхто з Фундації вас не знайде, летіть на Термінус і вручіть цю капсулу з посланням як звіт. Зрозуміли?

— Так, сер.

— І щоб ані ви, ані хтось із команди не додавали деталей до того, що є в моєму звіті.

— А якщо нас питатимуть?

— Тоді ви нічого не знаєте.

— Так, сер.

На цьому розмова закінчилася, а за п’ятдесят хвилин від борту «Далекої зірки» легко відокремилася рятувальна шлюпка.

10

Онум Барр був старим чоловіком, занадто старим, щоб боятися. З часів останніх заворушень він жив сам на клаптику землі з книжками, які зміг витягти з руїн. У нього не було нічого, що він боявся б утратити, і найменше він переживав за решту свого життя, тож непроханого гостя він зустрів без підлабузництва.

— У вас двері були відчинені, — пояснив незнайомець.

У нього був чіткий та різкий акцент, і Барр не міг не помітити незнайому ручну зброю з синьої сталі, що висіла на його стегні. У напівтемній маленькій кімнаті Барр побачив силове поле, що світилося навколо чоловіка.

Він стомлено відповів:

— Немає сенсу їх зачиняти. Ви щось від мене хотіли?

— Так. — Незнайомець залишився стояти в центрі кімнати. Він був великий — і заввишки, і завширшки. — Ваш будинок — єдиний у цьому районі.

— Це безлюдне місце, — погодився Барр, — але на сході є місто. Я можу показати вам шлях.

— Трошки пізніше. Можна мені присісти?

— Якщо стільці вас витримають, — похмуро сказав старий. Вони теж були старі. Реліквії з кращої молодості.

Незнайомець сказав:

— Мене звати Гобер Меллоу. Я прилетів з далекої провінції.

Барр кивнув і посміхнувся.

— Ваша вимова вже давно вас видала. А я Онум Барр із Сивенни — колишній патрицій Імперії.