Читать «Небудь-де» онлайн - страница 180
Ніл Ґейман
Зовсім інший пролог, за чотириста років до того
То була середина шістнадцятого сторіччя, і в Тоскані дощило, а світ сірішав від того холодного, зленького дощу.
Пасмо чорного диму піднімалося в ранкове небо від невеличкого монастиря на пагорбі.
На тому ж пагорбі сиділи двоє чоловіків, що дивилися, як монастир починає горіти.
— Оце, містере Вандемар, — сказав менший із них, махнувши замурзаною рукою в бік диму, — буде всеохопна пожежа, щойно вона все охопить. Водночас, жорстка схильність до правди змушує мене висловити сумнів у тому що хто-небудь з його мешканців матиме змогу цілком і повністю її оцінити.
— Через свою мертвість, ви хочете сказати, містере Круп? — спитав його компаньйон.
Він їв щось таке, що колись могло бути цуценям, нарізаючи ножем великі шматки з тільця й кладучи їх до рота.
— Саме через свою, як ви глибокодумно зазначили, мудрагелю, мертвість.
Ось як можна розрізнити цих двох промовців між собою: по-перше, містер Вандемар на дві з половиною голови вищий за містера Крупа.
По-друге, містер Круп має очі кольору вицвілої блакитної порцеляни, в той час як очі містера Вандемара карі.
По-третє, тоді як містер Вандемар може похизуватися чотирма перснями на правій руці, зробленими з черепів чотирьох воронів, містер Круп не носить на видних місцях жодних прикрас.
По-четверте, містер Круп любить слова, тоді як містер Вандемар завжди голодний.
Монастир зайнявся, і повітря загуло: пожежа охопила все.
— Не люблю гелю, — сказав містер Вандемар. — Смішний на смак.
Хтось закричав; тоді почувся гучний гуркіт — дах обвалився, і полум'я з ревом злетіло вгору.
— Хтось не був мертвий, — сказав містер Круп.
— А тепер є, — сказав містер Вандемар і з'їв ще один шматок сирого цуценяти. Він знайшов свій обід мертвим у канаві, коли вони йшли від монастиря. Йому подобалося шістнадцяте сторіччя.
— Що в нас далі? — спитав він.
Містер Круп вискалився, показавши зуби, що нагадували нещасний випадок на цвинтарі.
— Десь за чотириста років звідси, — сказав він. — Спідній Лондон.
Містер Вандемар переварював це разом зі шматками цуценяти. Згодом він спитав:
— Убивати будемо?
— О так, — сказав містер Круп. — Гадаю, що можу впевнено це гарантувати.
Подяки
Я дякую всім, хто читав цю книжку в ранніх і чорнових версіях, за їхні внески, пропозиції й відгуки — особливо Стіву Брасту, Дейву Ленґфорду, Джину Вульфу, Сінді Волл, Емі Горстинг, Лорейн Ґарленд і Келлі Бікман; також Даґу Янгу й Шейлі Ейблмен з «BBC Books» за їхню допомогу і внесок, і Дженніфер Терпілі й Лу Ароніці з «Avon Books». Також хочу подякувати всім тим, хто приходив мені на допомогу щоразу, коли шматки цього роману розпадалися на складові електрони, а ще «Norton Utilities».
Крім того, я хотів би подякувати Піту Еткінсові за допомогу в складанні докупи цієї фінальної версії тексту.
Як маркіз повернув собі пальто
