Читать «Небудь-де» онлайн - страница 18

— З поліції? На жаль, — сказав нижчий чоловік, — ми не маємо такого щастя. Кар'єра підтримання закону й порядку, безумовно, спокуслива, але леді Фортуна роздала нам з братом інші карти. Ні, ми лиш приватні особи. Дозвольте нас відрекомендувати. Я містер Круп, а цей джентльмен поруч — мій брат, містер Вандемар.

Вони не були схожі на братів. Вони не були схожі ні на кого, кого Ричард доти бачив у своєму житті.

— Ваш брат? — спитав Ричард. — Хіба ж тоді у вас не мусить бути однакове прізвище?

— Я вражений. Який розум, містере Вандемар. Меткий і гострий — але ці слова надто слабкі для нього. Такий гострий, — сказав він, нахилившись до Ричарда і ставши навшпиньки, щоб наблизитися до обличчя, — що порізатися можна. — Ричард мимохіть відступив назад. — Чи можемо ми увійти? — спитав містер Круп.

— Чого вам треба?

Містер Круп зітхнув, очевидно намагаючись, щоб це прозвучало тужливо.

— Ми шукаємо нашу сестру, — пояснив він. — Свавільне дитя, непокірне й уперте, що замалим не розбило серце нашої любої бідолашної удовиці-матінки.

— Утекла, — тихенько пояснив містер Вандемар. Він всунув Ричарду в руки аркуша з копією. — Вона трохи… слабенька, — додав він і покрутив коло скроні пальцем, щоб показати, що насправді дівчина причинна на всю голову.

Ричард глянув на аркуш.

Там було написано:

ХТОСЬ БАЧИВ ЦЮ ДІВЧИНУ?

Нижче містилася посіріла в процесі копіювання фотографія дівчини, що дуже скидалася Ричардові на чистішу й довгокосішу версію юної леді, яку він залишив у ванній.

Під фотографією було сказано:

ВІДГУКУЄТЬСЯ НА ІМ’Я ДОРІН.

Б'ЄТЬСЯ Й КУСАЄТЬСЯ. ВТЕКЛА.

ПОВІДОМТЕ, ЯКЩО БАЧИЛИ ЇЇ.

ПОМОЖІТЬ ПОВЕРНУТИ. ВИНАГОРОДА.

А ще нижче — номер телефону. Ричард знову подивився на фотографію. Це точно була дівчина з ванної.

— Ні, — сказав він. — Боюся, що не бачив її. Мені шкода.

Однак містер Вандемар його не слухав. Він захилив голову й втягував носом повітря, як людина, що нюхає щось дивне й неприємне. Ричард простягнув аркуш назад, але здоровань просто проштовхнувся повз нього й зайшов до квартири, як вовк, що винюхує сліди здобичі. Ричард побіг за ним.

— Що це ви виробляєте? Припиніть-но. Виходьте негайно. Слухайте, вам туди не можна…

Він це сказав, бо містер Вандемар ішов прямо до ванної. Ричард сподівався, що та дівчина — Дорін? — мала достатньо глузду, щоб замкнути двері. Але ні; вони легко відчинилися під рукою містера Вандемара. Він увійшов, а Ричард пішов за ним, відчувши себе маленьким і незначущим цуциком, що дзявкає коло ніг листоноші.

Кімнатка була невелика. Там була ванна, туалет, раковина, кілька пляшок шампуню, мило й рушник. Коли Ричард виходив з неї кілька хвилин тому, в ній також була замурзана скривавлена дівчина, дуже скривавлена раковина і розкрита торбинка першої допомоги. Зараз же кімната була сліпучо чистою.