Читать «Народження Сталевого Щура» онлайн - страница 19

— Ось тобі, мій великий друже. — Я почухав його востаннє. — Приємно було познайомитися.

Стінгер відчинив двері, і ми прослизнули досередини. Заледве встигли накинути защіпку, як міцне дерево затремтіло під вагою нашого нового знайомого: той притулився до стіни та пирхнув.

— Ти врятував моє життя, — прошепотів Стінгер. — Я цього ніколи не забуду.

— Просто я знаю цих свинок, — скромно зазначив я. — От ти, наприклад, — професійний боєць.

— А ти — фахівець зі свиней.

— Я б сформулював це якось по-іншому, — промимрив я. — А тепер ходімо на сінник. Там тепло, це надійний сховок. На нас чекає довгий день, я хочу присвятити його сну.

Ну й нічка. Я зарився в сіно, двічі чхнув, бо в ніс набився пил, й одразу заснув.

Наступне, що пам’ятаю: Стінгер термосить мене за плече, а сонце яскраво світить через щілини в стіні.

— Тут копи, — шепоче він.

Я прогнав сон і виглянув крізь щілину надвір.

Біля фермерського будинку пришвартувався зелений з білим поліцейський катер, і двоє ідіотів у формі тицяли фермерові якийсь аркуш. Той хитав головою та гучно, на все подвір’я, запевняв:

— Ні, я не бачив жодного з них. Я не бачив жодної живої душі вже тиждень, якщо вам цікаво. Так що радий зустрічі, хлопці. Ті втікачі виглядають жахливо, справжні злочинці.

— Ми не можемо гаяти на це весь день. Навіть якщо ви їх не бачили, може, вони на фермі, у хліву?

— Їм би ніяк це не вдалося. Там випущені свинобрази. Найлютіші тварюки в усьому білому світі.

— Проте треба глянути. У нас наказ обшукати всі приміщення в околицях.

Полісмен рушив у наш бік. Утім, за мить розлігся вереск, немов завила сирена, і пролунав стукіт гострих копит — це біг наш нічний товариш. Полісмен заховався в катері. Лютий хряк врізався в катер, залишивши в боці машини велику вм’ятину. Фермер задоволено закивав:

— Я ж казав вам, у хліві немає нікого. Тут Малий Ларрі, а він терпіти не може чужих. Але заїжджайте, як будете поблизу, хлопці…

Останні слова фермерові довелося кричати, бо катер уже відпливав на захід, а Малий Ларрі переслідував його, погрозливо форкаючи.

— Оце справжня краса, — нарешті промовив Стінгер із благоговінням у голосі.

Я кивнув, мовчки погоджуючись. Навіть у найгірші періоди життя трапляються прекрасні миті.

Досить розваг; час братися до справи. Із соломинкою в зубах я розлігся на теплому сіні.

— Свинобрази добрі, коли знаєш, із якого боку до них підійти.

— Поліція, здається, так не вважає, — відповів Стінгер.

— Точно ні. Це було найкраще видовище, яке я бачив. Не ладнаю з поліцією.

— Хто ладнає? За що тебе взяли, Джиммі?

— За пограбування банку. Ти колись грабував банк?

Він захоплено присвиснув і похитав головою:

— Не мій стиль. Я не знав би, з чого почати. Бійка в багні — це моє. Ніхто не міг мене подужати дев’ять років.

— З таким життям ти, мабуть, зазнайомився з багатьма різними людьми. Ти колись зустрічався зі Смеллі Шмуком? — швидко зімпровізував я. — Ми з ним прокрутили одне дільце в штаті Граґем.

— Ніколи з ним не перетинався, ніколи навіть не чув про нього. Ти перший грабіжник банків, якого я будь-коли здибував.