Читать «Відьмак. Кров Ельфів» онлайн - страница 174

Септима («сьома позиція») — у фехтуванні шаблею та мечем захищає внутрішній верхній сектор і спину; руку піднято й зігнуто в лікті, клинок спрямовано вістрям униз, під невеликим кутом до спини, тильний бік долоні дивиться у бік супротивника.

Особливостями техніки фехтування, яку використовують відьмаки, є відсутність на них обладунку (у найкращому разі — це легкий шкіряний колет чи куртка з товстої шкіри), велика кількість фінтів, ухилянь та обертів (напівобертів). Бій на мечах у стилі відьмаків майже не має статичних блоків (жорстких, таких, що просто зупиняють меч супротивника; навпаки, тут використовуються так звані «зливи» — блокування, коли клинок супротивника «зісковзує» з твого клинка); вони завжди в русі, мета цього стилю — вивести супротивника з рівноваги, примусити розкритися, припуститися помилки. Звідси — постійне обертання, ухиляння від ударів, що робиться максимально близько від супротивника й не дозволяє йому використовувати можливості клинкової зброї.

Зброя, описана в більшості поєдинків, — класична середньовічна, а більшість мечів — полуторні, з руків’ям, розрахованим на дворучний хват (такі, наприклад, обидва мечі відьмака). В історії нашого світу такого роду клинки вважаються досить легкими (а у відьмака він, як пам’ятають читачі, ще й полегшений, зі специфічних сплавів); використовують їх у бою без обладунку (єдиним винятком у циклі будуть нільфгардські рицарі — але цей момент у читача ще попереду).

Одночасно така техніка — й така зброя — вимагає нелюдської швидкості та незвичайної міцності зв’язок та суглобів (не забуватимемо, що відьмаки — люди зі зміненою мутаціями, вірусами та активними компонентами біологією). А тому й бій у відьмачому стилі — це коротка сутичка, справа кількох хвилин, не більше.

Приклади ж читачі можуть знайти на сторінках цієї — й інших, минулих і майбутніх книжок — у необмеженій кількості.

Коментарі

…яку боронили нечисленні солдати, міщани з алебардами й арбалетники з цехів — у нашій історії військовими силами, які виставлялися для оборони міст, були не тільки професійні військові (дружина сеньйора або формального володаря чи воєводи міста), а й ополчення яке найчастіше складалося із загонів, що виставлялися цехами. Загони ці дуже довго були пішими (що зрозуміло, оскільки таке військо не належало до рицарських), а відповідно — озброєні були держаковою зброєю та луками й арбалетами.

…Майстер Магічних Арканів — поняття «Аркан» тут використовується у значенні «містична таємниця», «секретне знання» (що залишилося і в сучасній мові — у сполученнях типу «аркани Таро»).

…під дубом Блеоберісом — дуб у нашій реальності вважався одним із п’яти священних дерев у кельтській традиції (наприклад, у староірландській літературі згадується священний дуб Ео Мугна, перша квітка наступного врожаю якого розквітала, коли з віття падав останній жолудь). Саме найменування дуба — «Блеоберіс» — трапляється в артуровському епосі, як ім’я одного з рицарів, кузена Ланселота Озерного, якого переміг Трістан. (Крім того, близьке за звучанням слово — bile — означало в кельтів «прадавнє, шановане дерево».)