Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 37

У серпні Єльцин і його радники почали працювати над указом про розпуск парламенту. Його перший варіант передбачав не лише розпуск парламенту, а й ліквідацію Конституційного суду та підпорядкування генерального прокурора президентові. У вересні Єльцин і Хасбулатов запропонували один одному піти у відставку.

І нарешті, виступаючи 18 вересня на зустрічі депутатів усіх рівнів, Хасбулатов торкнувся теми алкоголізму Єльцина. «Це неприпустимо, — сказав він, — коли посадовці роблять вигляд, нібито в цьому (пияцтві) немає нічого особливого. Мовляв, п’є — значить, наш мужик. Але якщо це так (і тут Хасбулатов хитнув головою вбік Кремля і клацнув себе двома пальцями по горлянці), то хай мужицькими справами і займається, а не державними». Про цей жест і зауваження Хасбулатова негайно розповіли Єльцину, який вирішив, що настав час покінчити з цим парламентом раз і назавжди.

21 вересня Єльцин оголосив по телебаченню про ухвалення ним указу № 1400 щодо припинення діяльності З’їзду народних депутатів і Верховної Ради. Він повідомив, що вибори нових представницьких органів і референдум щодо нової редакції Конституції відбудуться 11–12 грудня 1993 року.

Приблизно опівночі Хасбулатов відкрив засідання Верховної Ради, яке мало розглянути питання, чи підпадають дії Єльцина під статтю 121–6 Конституції, яка передбачає усунення президента та його заміну віце-президентом у разі спроби розпустити парламент. Питання було поставлено на голосування, 136 депутатів проголосували «за» й шість — «проти». Після цього відбулося голосування щодо призначення президентом Олександра Руцького. Руцькой склав присягу, оголосив указ № 1400 нечинним і сказав, що бере на себе відповідальність за безпеку держави. Хасбулатов закликав депутатів не залишати будівлі парламенту. Тепер Росія мала двох глав держави й у перспективі — два уряди.

У серпні 1991 року Єльцин кинув виклик керівникам прокомуністичного заколоту з того самого Білого дому, де тепер депутати готувалися чинити опір розпуску парламенту. У 1991-му ніхто не відключав телефонів і електрики Єльцину та іншим членам російського уряду. Єльцин же, судячи з усього, не збирався повторювати їхніх помилок. Він спочатку відрізав міжміські телефонні лінії, а потім і весь комутатор 205, залишивши без телефонного зв’язку не лише Білий дім, а й увесь Краснопресненський район. Пізніше московська влада відключила в будівлі опалення та гарячу воду й відрядила на підступи до Білого дому велику кількість міліції.

22 вересня на захист Білого дому прибули націоналісти, серед них були члени Союзу офіцерів, група комуністів, група з фашистської організації «Російська національна єдність» і ветерани етнічних конфліктів в Абхазії і Придністров’ї. Керівники парламенту, побоюючись, що будівлю легко зачистять, якщо її залишити без захисту, почали озброювати добровольців. Озброївшись, вони утворили підрозділи, які вже не контролювалися депутатами. Демонстранти-комуністи вийшли на вулиці на підтримку парламенту й були побиті міліцією.