Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 3

Микола Княжицький,

Народний депутат України,

Голова Комітету Верховної Ради України

з питань культури і духовності,

засновник телеканалу «Еспресо»

ПОДЯКИ

Маючи на меті описати, що в Росії пішло не так після розпаду СРСР, я користувався підтримкою певного числа інституцій, без яких здійснення цього задуму було б неможливим. Тому хочу висловити глибоку вдячність Фонду Сари Скайф, Фонду Сміта Ричардсона, Фонду Вільяма Г. Доннера та Фонду Ергарта, а також Майклу Глебі, Наді Шадлов, Маріну Стрмекі, Інгрід Грегг, Монтгомері Брауну та Кертіну Вінзору. Також хочу згадати свого давнього доброчинця та друга Деніела Мак-Майкла, який помер 23 вересня 2013 року.

Мої сини, Рафаель і Марк, читали перші редакції рукопису й допомагали мені корисними пропозиціями та зауваженнями. Дякую також Товариству Генрі Джексона, яке допомогло мені з отриманням дозволу на перебування у Великій Британії після мого вигнання з Росії у грудні 2013 року.

Здолавши півпуті життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив правоту шляху прямого. О, як повім про ті місця пропащі, бо дебр така постала непроглядна, що й згадку страх не полиша нізащо! Страшніш од неї смерть лише всевладна; але й добро там довелося стріти, тому про все я оповім докладно.

Данте Аліг’єрі, Пекло

(пер. Максима Стріхи)

ПЕРЕДМОВА

23 грудня 2013 року мені повідомили, що російське МЗС нарешті дозволило видати мені візу й надало номер листа-підтвердження. Я тоді жив в орендованій квартирі в Києві, на вулицях якого розгорталася революція, і писав щоденник для радіо «Свобода» та інші тексти про ті надзвичайні події, які водночас надавали одному народу свободу й штовхали світ до нової кризи.

Попри всю винятковість подій в Україні, я дуже прагнув завершення бюрократичних процедур у Росії. Я чекав на російську візу вже три тижні і хотів повернутися до Москви, де сподівався осісти принаймні на кілька років після того, як мав лише короткотермінові відрядження зі Сполучених Штатів. Після отримання звістки про дозвіл мені залишалося тільки піти до російського консульства й повідомити номер листа-підтвердження разом із заявою та фотографією.

Напередодні Різдва я прийшов до консульства, його співробітники провели мене до консула, який тепло привітав мене й попросив зачекати, поки він знайде лист-підтвердження. За півтори години він повернувся й сказав, що знайшов номер листа у журналі консульства, але самого документа там немає. На моє прохання він ще двічі пошукав листа, але марно. Тоді я запитав його:

«Чи пам’ятаєте ви якийсь випадок, коли МЗС видавало номер дозволу без супровідного листа?» — «Ні, — відповів він, — ніколи».