Читать «Паперові міста» онлайн - страница 69
Джон Грін
До цього я долучив посилання.
ОМНІПЕДИСТ96: Стривай. Я зараз за посиланням перейду.
К-ВОСКРЕСЛИЙ: ОК.
ОМНІПЕДИСТ96: О'кей, не панікуй. Ти нічого не знаєш напевне. Думаю, з нею все гаразд.
К-ВОСКРЕСЛИЙ: Не думаєш.
ОМНІПЕДИСТ96: О'кей, не думаю. Але якби попри всі докази дехто лишився живий…
К-ВОСКРЕСЛИЙ: Так, мабуть. Піду ляжу. Батьки скоро додому повернуться.
Але я ніяк не міг заспокоїтися і, вже лежачи в ліжку, подзвонив Бену і розповів йому про свою теорію.
— Це все жахливо, братан. Але з нею все гаразд. Вона просто якусь чергову гру затіяла.
— Якось, по-моєму, легковажно ти на це дивишся.
Він зітхнув.
— Не знаю, по-моєму, взагалі погано, що Марго дременула за три тижні до закінчення школи. Ти за неї хвилюєшся, Лейсі хвилюється, а бал уже за три дні, ти в курсі? Може, ми хоч там відірвемося по повній?
— Ти це серйозно? А якщо вона
— Не померла вона. Вона просто хоче бути зіркою. Їй увага потрібна. Ну, тобто її батьки, звісно, виродки, але вони її знають краще, ніж ми, правда ж? І вони теж не бояться, що вона померла.
— Ти часом такий туман!
— Нехай, братан. У нас обох був важкий день. Забагато драми. НМСД.
Я хотів був поглузувати з нього за цей комп’ютерний сленг у звичайній розмові, але відчув, що не маю сили: почуваюся аватаром.
Закінчивши розмову з Беном, я знову заліз в інтернет і спробував знайти список недосілків у Флориді. Списку ніде не було, але в ході пошуків за словами «покинуті присілки» і «Маєтності Гроувпойнт» набрав п’ять таких місць у радіусі трьох годин їзди від Джеферсон-парку. Я роздрукував мапу центральної Флориди, повісив її на стіну над комп’ютером і в усі п’ять поселень встромив по шпильці. Дивлячись на мапу, я ніякого чіткого малюнка не побачив. Всі покинуті присілки були розсипані у випадкових місцях, і щоб об’їхати їх, потрібно щонайменше тиждень. Чому Марго не вказала на конкретне місце? Всі ці її жах-які-дивні підказки. Всі ці натяки на трагедію. І жодного
Наступного дня Бен дозволив мені взяти свого «Зікума», бо сам він збирався їздити по магазинах на бездоріжнику Лейсі — їм потрібно було щось там купити для балу. Тож мені не довелося сидіти у репетиційній — тільки-но продзвенів дзвоник з сьомого уроку, я кинувся до авта. У мене, звісно, такого таланту заводити «Зікум» не було, то я, хоч і прибіг на стоянку раніше від усіх, виїхав останнім. Коли ж мотор нарешті завівся, я рушив у «Маєтності Гроувпойнт».
Я помалу поїхав по Колоніал-драйв, шукаючи інші недосілки, яких міг не помітити в мережі. За мною вишикувалася довга черга машин, і мені було ніяково, що я їх затримую; дивно, як у мене ще сили вистачало думати про всілякі нісенітниці, наприклад, чи не вважатиме мене чолов’яга, що їде ззаду в бездоріжнику, надто вже обережним водієм. Мені хотілося б, щоб зникнення Марго зробило мене іншою людиною, а воно, бач, не вийшло.