Читать «Паперові міста» онлайн - страница 30
Джон Грін
Мені так і кортіло відповісти: «Ми нічого не вкрали, хіба що твою праву брову», — але я тримав рот на замку, вибираючись із вікна ногами вперед. І мало не впав на Марго, яка малювала своє «М» на вініловому сайдингу Чакового будинку. Потім ми похапали своє взуття і побігли до мінівена. Озирнувшись, я побачив, що в будинку спалахнуло світло, але ніхто ще не вийшов: то був доказ ефективності вазеліну на дверних ручках. Коли пан (або пані, я не розгледів) Парсон розсунув штори у вітальні й визирнув у вікно, ми вже їхали задки до Принстон-стріт і траси.
— Так! — заволав я. — Боже, це було геніально!
— Ти це бачив? Його мармизу без брови? Наче він у всьому сумнівається. Типу: «Невже? Кажеш, у мене всього одна брова? Може бути». І так круто, що цьому виродку тепер доведеться вибирати: або зголити ліву, або намалювати праву? Я тащуся. А як він матусю гукав, плаксій нікчемний!
— Стривай, а ти за що його ненавидиш?
— Я не казала, що ненавиджу його. Я просто сказала, що він плаксій нікчемний.
— Але ж ти з ним начебто завжди дружила! — здивувався я. Принаймні я думав, що вони дружили.
— О так, у мене завжди була купа начебто друзів, — відказала Марго. Вона схилилася і поклала голову на моє кістляве плече, і її коси розсипалися по моїй шиї.— Я втомилася, — сказала вона.
— Кофеїн, — відказав я.
Вона обернулася назад і взяла дві бляшанки «Mountain Dew» — я вицмулив свою за два ковтки.
— Отже, тепер у «Морський світ», — звеліла Марго. — Пункт одинадцятий.
— Що? Типу «Звільніть Віллі»?
— Ні. Просто їдьмо в «Морський світ». Це єдиний парк розваг, куди я ще не проникала.
— То ми туди й не проникатимемо, — сказав я, заїжджаючи на порожню стоянку біля меблевої крамниці й заглушуючи мотор.
— Часу обмаль, — сказала Марго і простягнула руку до замка запалювання.
Я її відштовхнув.
— У «Морський світ» ми не проникатимемо, — повторив я.
— Знову ти зі своїм проникненням.
Марго помовчала, відкриваючи ще одну бляшанку «Mountain Dew». Відбиваючись від жерсті, світло падало Марго на обличчя. На її губах промайнула посмішка, і Марго сказала:
—
8
— Так, по-перше, нас зловлять, — сказав я. Так і не завівши мотору, я почав викладати причини, з яких так і не повертаю ключа запалювання, а сам думав про те, чи бачить Марго в темряві моє обличчя.
— Зловлять, звісно ж. І що з того?
— Це незаконно.
— К., ну, за великим рахунком, які через це у тебе можуть виникнути неприємності? Господи, після всього, що я для тебе сьогодні зробила, ти не можеш мені одною доброю справою відплатити? Не можеш стулити рота, заспокоїтися і припинити труситися від кожної пригоди? — І тихенько додала: — Господи! Та відрости ж ти собі яйця.
І тут я розлютився. Я вивільнився з паска безпеки й зіперся на панель — щоб дивитися Марго в обличчя.