Читать «Паперові міста» онлайн - страница 130

А потім тиша. За хвилю знову чується голос Лейсі, Марго сміється, щось відповідає. Я думаю, що треба дати їм поспілкуватися наодинці, й починаю оглядати стодолу. У протилежному кутку біля стіни Марго облаштувала ліжко — чотири в’язанки сіна, а на них — надувний помаранчевий матрац. На окремій в’язанці лежить охайний стос одягу. Є зубна щітка і паста, велика пластянка. Це все стоїть на книжках: Сільвія Плат, «Бойня номер п’ять» Курта Воннегута. Неймовірне поєднання порядного міщанства і моторошного занепаду. Але з іншого боку, так само неймовірним мені здається і те, як багато часу я витратив, уявляючи, що Марго живе якось інакше.

— Вони в мотелі в парку. Лейс веліла передати тобі, що вони вранці повертаються, незалежно від того, їдеш ти чи ні,— лунає ззаду голос Марго.

І коли я чую це «ти» там, де має бути «ми», я вперше замислююся про те, що буде далі.

— Мені майже всього вистачає,— каже вона, зупиняючись поруч зі мною. — Тут надворі є туалет, але він трохи занедбаний, тому я їжджу на стоянку для вантажівок на схід від Роско. Там є і душова, у жіночій кабінці досить чисто, бо далекобійниць не так багато. Інтернет є теж. Тут у мене наче домівка, а стоянка — дача.

Я сміюся. Марго проходить далі й опускається навколішки, шукає щось у в’язанках сіна. За хвилю дістає ліхтарика і пластмасовий тонкий квадратик.

— Оце і все, що я купила за місяць, якщо не рахувати харчів і бензину. Витратила всього три сотні.

Я беру той квадратик до рук і бачу, що це програвач на батарейках.

— Я прихопила з дому кілька альбомів, — розповідає Марго. — Але в місті, звісно, ще куплю.

— У місті?

— Ага. Я ж сьогодні в Нью-Йорк їду. У «Омніпедії» про це написано. Розпочинаю справжню подорож. Спочатку я збиралася цього дня виїхати з Орландо — хотіла все ж таки отримати атестат, потім улаштувати традиційну випускну ніч, а наступного ранку вшитися. Але стало вже геть нестерпно. Я реально зрозуміла, що навіть години зайвої не витерплю. Дізнавшись про Джейса, я подумала: у мене ж усе сплановано, просто дату поміняю. Але мені дуже шкода, що я вас налякала. Я намагалася зробити так, щоб ви не хвилювалися, але останні години минули в такому поспіху! Не найкраща то була моя операція.

Але мене план її втечі й залишені сліди дуже вразили. Ще більше мене здивувало зізнання, що в початковому плані був присутній я.

— Може, ти мені поясниш, — прошу я, намагаючись усміхнутися. — Мені, розумієш, трохи цікаво. Що у тебе було сплановано, а що ні? Чому ти залишила мені вказівки, чому взагалі втекла, все таке.

— Гм, о’кей. Але доведеться почати здалеку, розповісти передісторію.

Марго підводиться, я йду за нею слід у слід — вона легко і спритно обходить гнилі мостини підлоги. Ми повертаємося до її «кабінету», вона лізе в наплічник і дістає свій чорний нотатник. Сідає на підлогу, схрестивши ноги, і поплескує долонею поруч. Я сідаю. Марго постукує по згорненому нотатнику.

— Отже, все це почалося дуже давно. Класі в четвертому я почала в цьому нотатнику писати повість. Такий собі детектив.