Читать «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки» онлайн - страница 2

Тепер Він перетворився на вовка. Її вовка. Кохатися з такою стовідсотковою Вовчицею і не стати Вовком… Цього бути не могло. Вона сама тебе перетворить, якщо побачить, що це хоч трохи можливо. Або — викине, як недоношене щеня. Або — загризе. В останнє вірилося більше.

Але Вона обрала перетворення.

Він знав, що Тхори, Зайці й Ведмеді Її не цікавили. Не цікавили навіть Леви. Не потрібні. Тільки Вовк. І Вона його знайшла. Додала трішки магії — Жінки та Вовчиці — й одержала, чого прагнула.

Втім, якусь дещицю вовчих звичок Він усе-таки мав…

Вони рушили в бік Житомира. Там багато дорожніх готелів і лісів. Є де сховатися справжнім Вовку й Вовчиці. Спраглим до кохання. Голодним одне до одного…

НАПЕРЕДОДНІ-2

Різкий звук безжалісним скальпелем розітнув ідилію літньої ночі. Нахабно ввірвався в безтурботну тишу заколисаного лісу, розбудивши сонних мешканців і околиці. Схожий на приречений крик якоїсь живої істоти. Невимовний страждальницький біль не вмістився в ньому. Мільйонами збожеволілих крапель шугонув через вінця. Вистачило півмиті, щоб ці моторошні краплі розбризкалися п'янким повітрям. Ще чверть — і безслідно розтанули, ніби їх вигадав талановитий штукар. Незрозуміло, правда, для чого. Відчуття вибухнули єдиним порівнянням: як небезпечна бритва. По венах…

Далі — знищувальне розуміння… Жорстоке. Невблаганне. Вбивче. ПОВЕРНЕННЯ НЕМАЄ І ніколи не буде. Ритуал з часів Адама і Єви. Відхід за невидиму грань. За реальну межу. Раніше чи пізніше. Кому як. Коли в німому безсиллі завмирають стрілки життєвого годинника. І тоді здається — ВСЕ! КІНЕЦЬ! Але це не так. Це — початок. Початок зовсім іншого шляху. Невідомого. Незвіданого. Особливого. Який часто починається з такого несамовитого крику…

Людське життя теж починається з крику. Але цей, опівнічний, зовсім інший. Незвичний. Мученицький. Неземний. З відлунням усесвітньої катастрофи. І чогось втраченого назавжди. Напевно, тому що й шлях такий же всесвітньо-неземний…

На одинака в лісі завжди чекає вовк.

Еухеніо Фуентес «У лісовій глухомані»

У кохання, як в пташки, крила,

Пантери ікла, дракона хвіст…

Генрі Лайон Олді «Хабанера»

Інколи в ці часи я думаю про горизонт. З горизонтом ви повинні визначитися. Для цього потрібно залишити слід на білому. Можливо, ви скажете, що це проста дія, але кожна дія, яка змінює світ, — героїчна. Чи я просто себе переконав у цьому.

Стівен Кінг «Дьюма-Кі»

1

Звичайний ранок. Ще один. Такий, як учора. І як завтра. За ним настане звичайний день. Мабуть, щастя має бути саме таким. Звичайне людське щастя. Просте й банальне, як нова пісняра ще одних «пающіх тр…в». Не вірите? Запитайте у тих, для кого ранок уже ніколи не настане. Ні звичайний. Ні незвичайний. Ніякий…