Читать «Три тисячі смертей» онлайн
Радій Радутний
Радій Радутний
Три тисячі смертей
Шістнадцята голова гідри
Окрім внутрішнього дворику з басейном для малечі вілла мала ще невеличку, досить екзотично облямовану диким камінням бухточку — хочеш купайся, а хочеш — заїжджай на катері просто до бару. Але зараз замість катера в ній виплескували хвостами два дельфіни, дівчина з берега кидала їм рибу й сміялась, а четверо молодиків у шезлонгах трохи поодаль кидали на дівчину погляди — поблажливі...
"Нехай, мовляв, дитина побавиться..."
...й водночас відверто зацікавлені, бо з одягу на дівчині були лише пляжні туфельки з блискучої пластмаси та ще тоненький срібний ланцюжок на шиї.
Ще одна дівчина у приблизно такому ж вбранні підійшла до одного з молодиків ззаду, обняла і притислась до широкої м'язистої спини.
— Що там, mein Schatz? — ліниво пробурчав чоловік. — Хтось прийшов?
— Так, — промуркотіла дівчина. — Зараз підійде.
— Угу, добре, — так само стиха буркнув інший.
Усі вони мали в руках келихи із світлим вином, втім попивали його спроквола й не поспішаючи.
Було спекотно.
За хвилину з-за хвіртки, що прикривала вихід з вулиці з'явився невисокий, товстенький, але досить жвавий чоловічок у білому літньому костюмі. Піт градом котився з його лисини, чоловік безперервно витирав її хустинкою, але те мало допомагало. У другій руці гість тримав портфель — не якийсь там модний дипломат, а солідний, міністерський портфель — от тільки здалеку видно було, що набитий він не дуже щільно, а значить і на міністра гість не тягне, а так — якийсь референт або радник із питань.
— Вітаю, панове! — здалеку почав він. — Я бачу, ви тут непогано влаштувались?
Замість відповіді один із чоловіків ліниво підніс угору келих, інші так само недбало кивнули, й тільки дівчина ввічливо усміхнулась й сказала щось на зразок ...
— Бачу, бачу, — товстунець аж очі примружив, кидаючи безсоромний погляд на обох дівчат, — однак та, що з ним привіталась, лише усміхнулась й грайливо хитнула стегнами, а та, що годувала дельфінів, узагалі не звернула уваги.
Гість, не питаючи дозволу, гепнувся у фотель, недбало кинув поруч портфель й запитально поглянув на одного з молодиків.
— Ану, крихітко, принеси нам чогось... прохолодного, — чоловік підтвердив свої слова легеньким ляпасом трохи нижче спини. Дівчина закопилила губки й, ще більше розхитуючи стегнами, рушила до будинку.
— Отже...
Товстун знову обвів поглядом компанію й посміхнувся — на цей раз всі дивились просто йому в обличчя й погляди мали цілком розумні, тверезі й, здавалось, жодна спека не має на тих чоловіків ані найменшого впливу.
— Отже, до справи. Давайте зробимо так — я буду поступово додавати подробиць, і як тільки хтось вирішить, що це йому не підходить, нехай одразу про це мені скаже. Докладні відомості я повідомлю лише тоді, коли матиму певність, що всі присутні вже на мене працюють. Всі згодні?
Хтось пробурчав щось схвальне, інші просто кивнули.
— Отже, перше. Завдання небезпечне.
Всі дружно пирхнули.
— Друге. Завдання схоже на те, що ви вже виконували в... е-е-е... ну, ми всі знаємо де. Треба добути деяке майно, що зараз належить військовому підрозділу. Підрозділ великий. З тією заставою з попереднього завдання ніякого порівняння. Майно цінне. Отже, захищатимуть вони його дуже добре. Підходи до... майна — теж добре захищені. І нарешті, вивезти його треба досить далеко й ворожою територією.
