Читать «Рілла з Інглсайду» онлайн - страница 5

На це припущення Сьюзен хіба підсміхнулася. Нащо це їй сваритися з «дорогенькою пані Блайт»?

— А сама Рілла хоче вступити до семінарії? — запитала панна Корнелія.

— Ні. Правду кажучи, Рілла — єдина з моїх дітей — геть позбавлена честолюбства. А я воліла би, щоб вона була трохи завзятіша. Рілла не має жодних міцних ідеалів і прагне лише розважатися.

— А чом би їй не прагнути цього, пані Блайт, дорогенька? — озвалася Сьюзен, яка не зносила критики на адресу будь-кого з мешканців Інглсайду, і то навіть від домашніх. — Я завжди стоятиму на тім, що юна дівчина повинна розважатися. Вона ще матиме достатню часу, щоб думати про латину й греку.

— Сьюзен, я хочу бачити в ній хоч трохи відповідальності. І вона, як ви знаєте, надто пихата й самовдоволена.

— Еге ж, та вона недарма пишається, — відказала на те Сьюзен. — Рілла найвродливіша в Глені Святої Марії. Гадаєте, оті всі Крофорди, Еліоти й Мак-Алістери з того боку затоки знайдуть у чотирьох поколіннях дівчину з такою шкірою, як у неї? Ні, пані Блайт, дорогенька, знаю я своє місце, але навіть вам не дозволю ганити Ріллу. Послухайте-но, пані Еліот.

Сьюзен випала добра нагода поквитатися з панною Корнелією за натяки на любовні справи дітей; відтак вона із задоволенням прочитала:

— «Міллер Дуглас вирішив не від’їздити на захід. За його словами, старий добрий Острів Принца Едварда цілком влаштовує його, тож він і далі працюватиме на фермі своєї тітки, удови пана Алека Девіса».

Сьюзен гостро зиркнула на панну Корнелію.

— Я чула, пані Еліот, що Міллер упадає за Мері Ванс.

Постріл пробив броню стриманості панни Корнелії.

Кругле погідне лице її спалахнуло.

— Я не дозволю Міллерові Дугласу крутитися коло Мері, — сухо втяла вона. — Він із негодящої сім’ї. Самі Дугласи не бажали знатися з його батьком, а мати була з тих жахливих Діллонів із Гарбор-Геда.

— Здається, пані Еліот, рідня самої Мері Ванс не належала до аристократичних кіл.

— Мері Ванс була добре вихована, і вона розумна, тямуща, вправна дівчина, — відказала на те панна Корнелія. — Не треба їй такого, як Міллер Дуглас, повірте мені! Мері знає мою думку щодо цього, а вона завжди слухалася моїх настанов.

— Не хвилюйтеся, пані Еліот — адже пані Девіс так само настроєна проти їхнього шлюбу, як ви. Вона запевняє, що її небіж нізащо не візьме собі за дружину «заброди, як та Мері Ванс».

Отак помстившись панні Корнелії, Сьюзен вернулася до своїх баранів і зачитала наступне повідомлення в газеті:

— «Радо сповіщаємо читачів, що панна Гертруда Олівер учителюватиме в гленській школі й наступного року. Цьогорічні заслужені свої канікули панна Олівер проведе в себе вдома, у Лобриджі».

— Я тішуся, що Гертруда лишиться з нами, — мовила пані Блайт. — Ми страшенно сумували б за нею. І вона так добре впливає на Ріллу, яка її до нестями обожнює. Вони щирі подруги, попри різницю у віці.

— Я чула, буцім Гертруда мала намір віддатися?

— Так, але весілля відклали на рік.

— Хто її наречений?

— Роберт Грант, молодий адвокат із Шарлоттауна. Сподіваюся, що Гертруда буде щаслива. Тяжко їй велося в житті — вона зазнала багато смутку й тепер надзвичайно помислива. Юність її минула, а вона сама в цілім світі. Це кохання здається їй таким благословенням, що вона ледве й годна повірити, буцім усе відбувається навсправжки. Гертруда була у відчаї, коли весілля довелося відкласти, хоч сталося то й не з вини пана Гранта. Виникли певні ускладнення, пов’язані із заповітом його батька — той узимку помер — от він і мусив спершу дати раду всім юридичним труднощам. Але Гертруда вважає це лихим знаком і боїться втратити своє щастя.