Читать «Saint Porno. Історія про кіно і тіло» онлайн - страница 18

Для хлопців у секті умови ставали все більш і більш складними. Усі особи чоловічої статі мали регулярно зізнаватись у тому, що вони повні мудаки. Дівчата були досить агресивними, це повна протилежність патріархату, крайність.

А потім у них стався інцидент, після якого вигнали майже усіх хлопців. Раніше вони називали себе Симпатами, а після цього стали Симпатками. Два хлопці таки залишилися — Бодх і його учень. Згодом учня теж прогнали — занадто мало було дівчат, щоб ділити між двома. Взагалі, закони в них ставали дедалі жорсткішими, кількість людей постійно зменшувалась, але їх це нічому не вчило.

Крім догми життя для задоволення я перейняла в них іще одну звичку — ніколи не говорити нічого просто із ввічливості, якщо я насправді цього не відчуваю чи не хочу. Не вітатися, не прощатися, не дякувати, не вибачатися, не бажати хорошого дня, не «будьздоровкати», не вітати нікого з легким паром після душу. Усе це — зайві слова, які певною мірою служать маскою людської несправжності.

Через Симпатиків проходило досить багато людей, які прагнули вільних стосунків, але мало хто там затримувався. Саме тому навколо усього цього створювалось багато інших майданчиків для спілкування — там можна було знайти досить багато «своїх», легких у спілкуванні і цікавих потенційних товаришів.

Тіло

Не любити своє тіло. «Ти ж вчора тільки мила голову?» — завжди питала мене бабця. «Тобі шкода води?» — відповідала я. «Скільки можна оце милити себе!» — далі обурювалася вона. Не митися, не голитися, не вміти делікатно фарбуватися — до цього якось привчали із самого дитинства. Я ніколи не розуміла, чому митися в розумінні моєї бабці, приміром, — це гріх і сором. А потім заходиш у якийсь міський автобус і розумієш, що бунтувала проти бабці ти одна. Решта змирилася. Тіло — не важливе, хоч брудне, хоч страшне і обвисле, — «головне, що всередині». А часто не йдуть думки про філософію і сучасне мистецтво, коли під нігтями бруд.

Але є й інша сторона тілесних бід. Жорсткі стандарти вигляду. Мені, приміром, завжди здавалося, що дівчина зобов’язана бути виголеною. Зобов’язана перед чоловіком, перед суспільством. Що роздягатися, коли в тебе волосся десь — під пахвами чи у паху, — це все одно, що колупатися в носі на прийомі в королеви Великої Британії. Жіночі журнали, фільми, вирвані діалоги протягом усього життя впевнено диктують: це так і ніяк інакше, не задумуйся, просто роби як сказано. Коли довго була десь на морі і я просто не мала як поголитися, мені щодня ставало все огидніше на себе дивитися. Полюбити своє тіло таким, як воно є, я не могла. Мені нав’язувалося, що моє тіло може бути гарним тільки після певних маніпуляцій, а волосся на тілі у жінки — це щось, чого треба позбуватися або соромитись.

До усвідомлення того, що волосся — це не страшно, я прийшла зовсім випадково. Мене спитала знайома, чи не хочу спробувати себе у незвичній фотосесії. Суть була у тому, що сімейна пара фотографів з Санкт-Петербурга у той час саме подорожувала Україною і знімала відверті фотосесії з дівчатами, обіцяла за них дуже пристойну грошову винагороду.