Читать «Місто Тисячі Дверей» онлайн - страница 10

— Чому це повинен?! — заволав Брехло. — І нічого не повинен!

Але ж він знав!

— Ет! Я з тобою, як людь із людиною, а ти... — зітхнув Шварцик. — Не ображайся, Сйгі, але ти в нас недавно, багатьох тутешніх легенд не знаєш...

Сигізмунд ненавидів, коли його так називали, але цього разу пропустив це повз вуха:

— І що там ваші легенди?

— А в них йдеться, що коли стане зовсім зле, обов’язково з’явиться Пензель. Це спочатку. А потім знайдеться хтось гідний, і тоді все владнається.

— Нісенітниці! — промимрив Сигізмунд.

— Гей! — втрутився гвінпін. — Прилетіли. Спускайся.

Брехло поглянув униз, щоб переконатися, чи насправді вони там, де слід, — і раптом побачив того самого хлопчиська! Ну, того, якому він, Брехло, спеціально снився!

За рік життя в Охах Сигізмунд нехай і не вивчив усіх легенд, але дечому все-таки навчився. Наприклад, він міг «вичислити» тих, хто прагнув потрапити в Місто Тисячі Дверей, — і наснитися їм. А уві сні «переконати» туристів не проходити крізь Двері в Охи. Щоправда, з Фімкою Сигізмунду не пощастило — той виявився надто наполегливим. І от тепер!..

— Негайно знижуємося! — гаркнув Брехло.

Куля нервово здригнулася і майже звалилася вниз, сполохавши перехожих. Тільки в останню мить Головний Порядник отямився, опанував собою і керуванням повітряною кулею. Тому корзина опустилася не на вулицю, а все-таки на посадковий майданчик.

— У погоню! — закричав Сигізмунд.

Але куди бігти? Фімка, який навіть не підозрював, що його помітили, вже зник у невідомому напрямку.

— Ура! — надривався тим часом гвінпін, висунувшись зі свого холодильника. — Оточуй! Не дамо ворогові втекти!

Навколо кулі поступово збирався натовп.

— Розходьтеся! — намагався вгамувати цікавих Брехло. — Громадяни, зберігайте спокій і порядок!

Городяни сміялися і показували на них пальцями, щупальцями і псевдоніжками.

Махнувши рукою на неслухняну юрбу, Головний Порядник виліз із кошика і покрокував до входу на Кухню. За ним квапливо дріботіли Шварцик і гвінпінівський холодильник.

Проминувши величезну арку, біля якої завмерли двоє вартових з ложками завбільшки з людину, компанія опинилася на Оховій Кухні.

Це була єдина Кухня на все місто. Тут не тримали ані плит, ані пічок — нічого такого, на чому готують їжу. Лише у центрі величезного залу стояв чарівний Горщик. До Горщика вели численні драбини і драбинки, лебідки з кошиками та інші прилади. На східцях і в кошиках сиділа Горщикова обслуга. Такими ж величезними, як у вартових, ложками, а також черпачками і навіть діжечками вони розвантажували Горщичок. Зачерпували кашу і передавали вниз.

У залі стояв потужний гамір, чому Сигізмунд порадів — за загальним галасом вигуків гвінпіна ніхто не чув.

Подивившись на Горщик, Брехло переконався, що поцупити цей предмет неможливо. Хіба що поламати...

Але якщо його підозри правильні, небезпеки слід чекати лише від туристів. Адже жоден з місцевих не наважиться на таке блюзнірство!

Отже, необхідно їх усіх переловити, цих «туристів». І ще — зачинити якнайшвидше решту Дверей!