Читать «Вежі та підземелля» онлайн - страница 82

Закінчивши малюнка, Анджа дав йому підсохнути, а потім міцно прив'язав клаптя до стріли. Стріла слухняно лягла на тятиву... Напнута струна гуде коло самого вуха... Час.

По його обличчю струменіли сльози, але хлопець того не помічав. Він втратив здатність відчувати, наче той, кого торкнувся священний Білий Вогонь. Опустивши лук, він сів додолу, поринаючи в милосердний безтямний морок.

• • •

«Що таке вірність? Це любов, котра стає святинею, святиня, котра стає любов'ю. Це вівтар, на якому в жертву приносять свободу заради любові. Свободи зрікаються заради звеличення святині, а вона віддячує, звеличуючи саму жертву. Присягаючи на вірність, втрачаєш свободу, але, буває, віднаходиш себе.

Що таке зрада? Це вівтар, на жому в жертву приносять любов заради свободи. Це вівтар, на якому в жертву приносять себе, бо неможливо зрадити, не любивши, як неможливо любити, не вклавши власну душу в те, що любиш. Отож зрада — це, почасти, самогубство.

Неможливо зрадити, не любивши, бо зрада чогось цілком байдужого — зовсім не жертва, але побіжне звільнення від зайвого. Неможливо любити, не зрадивши, бо любов — це зречення, а зречення — це відступництво, зрада того, що слугувало за святиню раніше.

Присягнувши на вірність, ми змінюємось — від любові до зради, від зради до спокути. І, пройшовши цим шляхом, ми приймаємо в себе весь світ, з його гармоніями і дисонансами, з його щастям і болем. Зрештою, так ми приймаємо самі себе».

• • •

Нарешті морок відступив. З ним відступив і біль, затримавшись хмарою на обрії, відлунням далекої грози. Анджа підвівся і, не тямлячи власних дій, поволі спустився зі стіни — вбитого охоронця невдовзі знайдуть, шукатимуть убивцю, і тоді... Хлопцеві було байдуже, але його тіло не квапилося вмирати.

Він ішов, відсторонено спостерігаючи за життям міста, — і вперше він не бачив прикрас і дивовиж, але бачив людей, які живуть, як уміють... дітей, які гасають запиленою вулицею, намагаючись запустити в небо полотняного дракона... похмурого рибалку, який іде з ринку із шворкою сушеної риби — він мало продав сьогодні, і дружина знову голоситиме на всю вулицю... жіночку, яка пропонує перехожим щойно спечені тіропітакі — смачні! гарячі! — думаючи про те, що сусідка знову не віддає борг, а молодшенького давно час показати лікареві...

Вони юрмилися навколо, не помічаючи самотнього Анджу зі скривавленими руками і трьома рубцями на щоці. Він ішов крізь будення, котре могло би стати його життям, якби все склалося інакше. Він відчував, що його обдурили. Всі — і Рабант, і Валдарра. Рабант нацькував на нього хортів, щоб потім визнати за баронського спадкоємця, Валдарра піднесла його до імператорського палацу, а потім кинула, як непотріб, перетворивши на зрадника і вбивцю. Він помстився, звісно, та чого він тим досяг? Біль відступив, а отже, Анджине послання буде знайдене і використане належним чином. Але що відбудеться потім?