Читать «Диявол у Білому місті» онлайн - страница 9

29 червня 1889 року мер Чикаго ДеВітт К. Кріджір оголосив присуд громадянського комітету в складі 250 найвидатніших жителів міста. Комітет зібрався і виніс резолюцію, яка закінчувалася такими словами: «Ті, хто допомагав розбудовувати Чикаго, бажають, щоб ярмарок було проведено, і, з огляду на справедливість і обґрунтованість цього бажання, мають намір його провести».

Проте останнє слово мало бути за Конгресом, і тепер настав час вирішального голосування.

Працівник «Tribune» підійшов до вікна та приліпив на шибку перший бюлетень.

У першому голосуванні Чикаго опинився попереду з великим відривом: 115 голосів проти 72 за Нью-Йорк. Далі йшов Сент-Луїс, а за ним — Вашингтон. Один конгресмен узагалі був проти проведення ярмарку й усім на зло проголосував за перевал Камберленд. Коли юрба під вікнами редакції побачила, що Чикаго обійшов Нью-Йорк на 43 голоси, то вибухнула криками «ура», свистом і оплесками. Але водночас усі розуміли, що Чикаго ще потрібно 38 голосів, щоб отримати просту більшість для здобуття права на проведення ярмарку.

Знову голосування. Світло дня послабшало, зробилось рідким, як пісна юшка. Хідники заповнилися людьми, які поверталися з роботи. Друкарки — жінки, які працювали на новітніх ділових машинах — натовпами виходили з «Рукері», «Монтоку» та інших хмарочосів, вбрані під пальтами в незмінні білі блузки й довгі чорні спідниці, котрі так гарно поєднувалися з клавішами їхніх «ремінґтонів». Візники лаялися і притримували коней. Понад юрбою квапливо йшов ліхтарник, засвічуючи газові пальники на кованих стовпах. Зненацька все набуло кольорів: жовті трамваї, раптова синя пляма сумки хлопчини, який біжить кудись із повною торбою телеграм, розносячи адресатам радість і горе; візники засвічують ліхтарі ззаду своїх екіпажів; біля капелюшної крамниці по другий бік вулиці сидить великий позолочений лев. Угорі, на багатоповерхових будівлях, загоряються газові ріжки й електричне світло, прикрашають темряву нічними квітами.

І знову до вікна редакції підходить працівник, вивішуючи результат уже п’ятого голосування. «Юрбу охопив сумний настрій, тяжкий і холодний», — писав журналіст. На користь Нью-Йорка додалося п’ятнадцять голосів, а на користь Чикаго — тільки шість. Розрив між містами скорочувався. Отой самий перукар у натовпі зауважив до всіх, хто стояв поруч: голоси для Нью-Йорка, напевне, додалися від тих, хто перед тим голосував за Сент-Луїс. Почувши таке одкровення, лейтенант Александер Росс заявив: «Панове, я готовий стверджувати, що будь-хто із Сент-Луїса пограбував би церкву!» Інший чоловік вигукнув: «Чи отруїв би песика своєї дружини!» Останній закид зустріли вигуками згоди й підтримки.