Читать «Москва Ординська. Книга друга» онлайн - страница 6
Володимир Білінський
Мавпували серйозно!
Дослідивши оце мавпування з так званим московським літочисленням, повернемось до запису «В лето 6706 (1198)» у «Бархатной книге». Російські історики та науковці пізніших років (XVIII–XIX століть) розуміли необхідність якимсь чином «1198 рік» пояснити. Тому, недовго думаючи, погодилися із запропонованим князем Петром Володимировичем Долгоруковим рішенням перенести 1198 на 1298 рік. Мовляв, укладачі «Бархатной книги», пишучи її у 1682 році помилились, переплутавши 1298 із 1198 роком. Хоча, звичайно, і сам князь П. В. Долгоруков, і всі російські професори і академіки, які досі «співають пісень про 1298 рік», несуть нісенітницю. Бо знають, що до укладання «Бархатной книги» причетні найвищі духовні особи держави (митрополит і єпископи) та самі представники царського роду. І користувалися вони матеріалами московських церковних архівів — єдиного можливого достовірного джерела на ті роки. І ті ж церковні джерела у Патріаршому (Никоновському) літописі згодом подали смерть хана Батия під 1213 роком. Послухаємо:
«Тогда в Орде 6721 (1213) царь Батий умер, а новый царь… сел на царство…» [42]. Тобто хан Батий помер через 15 років після завоювання Мещери (Великого Володимирського князівства, за московською термінологією). Отож 1198 рік — є 1238 роком завоювання Мещери, а 1213 рік — є 1253 (1255) роком смерті хана Батия.
Російський професор М. Смірнов у своїй праці «О Князях Мещерских. XIII–XV вв.», виданій у Рязани 1904 року, зазначив:
«Впервые эта дата (1298 рік.
Потім цю дату, як уже говорилось, підхопила вся офіційна російська історична наука. Хоча сам князь Петро Володимирович Долгоруков уже в 1843 році зрозумів хибність свого припущення, та виправити помилку йому не дозволили влада і цензура.
Маймо на увазі, що у ті роки в Російській імперії ще мешкали справжні потомки Мещерських князів (роду Бахмета Усейнова сына), які вказали П. В. Долгорукову на його помилку. Так князь — Мещерський Еммануїл Миколайович загинув на Шипці у 1877 році [43, с. 20].
Князь П. В. Долгоруков, не зумівши виправити помилку в Російській імперії, надрукував свою книгу у Франції. Ось як про те написала Енциклопедія:
«В 1843 под псевдонимом “граф Альмагро” Д(олгоруков) издал в Париже на франц(узском) яз(ыке) “Заметку о главных фамилиях России”, в к(ото)рой раскрыл ряд историч(еских) фактов, порочащих самодержавие и аристократию» [2, т. 8, с.409].
Зазначимо: хоча у Франції праці П. В. Долгорукого не засекречені, та російські і українські професори ніколи «историческими фактами» П. В. Долгорукова не цікавились. А він же, втікши у 1859 році до Франції, у 1860 році в Парижі ще й видав книжку «Правда о России».
А найцікавіше наостанок:
«После смерти Д(олгорукого) его архив был приобретен через подставное лицо царским правительством…» [2, т. 8, с.409].
