Читать «Відьмак. Меч призначення» онлайн - страница 3

— Здається мені, дякувати треба за коня і речі саме вам. Тож — дякую вам, воїтельки. Дякую і вам, пане Борху.

— Три Галки. І давай без того «пана». Чи тебе щось затримує у тій місцині, Ґеральте із Рівії?

— Аж ніяк.

— Чудово. Маю пропозицію — недалеко звідси, на розстані до річного порту, є шинок. Зветься він «Під Задумливим Драконом». Тамтешня кухня не має собі рівні у всій околиці. Я саме збираюся туди, сподіваючись на вечерю та ночівлю. Було б добре, якби ти захотів скласти мені компанію.

— Борху. — Біловолосий відвернувся від коня й глянув у ясні очі незнайомця. — Я не хотів би, щоб між нами вкралися якісь недомовленості. Я — відьмак.

— Я здогадався. А сказав ти це таким тоном, наче мовив: «Я — прокажений».

— Є такі, — сказав Ґеральт повільно, — хто волів би компанію прокажених, аніж товариство відьмака.

— Є і такі, — засміявся Три Галки, — які воліли б вівцю, аніж дівчину. Що ж, можна лише їм поспівчувати, тим і іншим. Повторюю пропозицію.

Ґеральт стягнув рукавичку й потиснув простягнену йому долоню.

— Приймаю, тішуся з нового знайомства.

— Тож у дорогу, бо щось я зголоднів!

II

Шинкар протер ганчіркою зашкарублі дошки столу, вклонився й посміхнувся. Не мав двох передніх зубів.

— Та-ак… — Три Галки якусь на мить вдивлявся у закіптюжену стелю й у павуків, які там дуріли. — Спершу… Спершу пива. Щоб двічі не ходити — ціле барильце. А до пива… Що ти можеш запропонувати до пива, любчику?

— Сир? — ризикнув шинкар.

— Ні, — скривився Борх. — Сир буде на десерт. До пива ми хочемо чогось кислого й гострого.

— Слухаюся. — Шинкар посміхнувся ще ширше. Два передні зуби були не єдиними, яких йому бракувало. — Бугорки із часником в олії та оцті або ж мариновані стручки зеленої паприки…

— Оце діло. І те, й те. А потім юшки, такої, як я колись тут їв, плавали у ній різні молюски, рибки й інше смаковите сміття.

— Юшка бокорашів?

— Саме так. А потім печене ягня із цибулею. А потім копу раків. Кропу кинь до горнятка, скільки влізе. А тоді — овечий сир і салат. А тоді подивимося.

— Слухаюся. Для всіх чотири, значиться, рази?

Вища зерріканка заперечливо похитала головою, промовисто поплескала себе по талії, обтягненій тісною лляною сорочкою.

— Я й забув. — Три Галки підморгнув Ґеральту. — Дівчата дбають про фігури. Пане господарю, ягнятину тільки нам двом. Пиво давай зараз, разом із тими вугорками. А з рештою — хвильку зачекай, аби не вихололо. Ми сюди не жерти прийшли, а статечно спілкуватися.

— Розумію. — Шинкар уклонився знову.

— Метикуватість при твоєму фахові — справа важлива. Дай-но руку, любчику.

Брязнули золоті монети. Корчмар роззявив рота до межі можливого.

— Це не завдаток, — повідомив Три Галки. — Це — згори. А тепер іди собі на кухню, добра людино.

В алькові було тепло. Ґеральт розстібнув пояс, стягнув каптан і закатав рукави сорочки.