Читать «Діти» онлайн - страница 2

Галина Пагутяк не боїться виносити на читацький суд щирі, чи не сповідальні вираження своїх болючих для власного серця дотиків до душевних ран, до людських страждань, особливо страждань жіночих — коли доля чахне на довгих від самотності роках, коли витлівають без вогню кохання причаєні почуття, коли не вдається самотній людині бодай на хвильку спрагло прихилитися до чужого щастя…

Складається враження, що молодий прозаїк, мов той пенсіонер з роману «Філософський камінь», шукає протиотрути для знищення того диявольського духу, який розчинив навстіж вікно, підхопив заразливу сполуку, котра здатна перетворювати світ на речі, і розніс по всьому місту. Тому Галина Пагутяк наполегливо змушує своїх героїв саморозвінчуватися, а кожен із героїв «Філософського каменя», принаймні в першій частині, неоднозначний у своїх морально-психологічних вираженнях. Молодий автор не приховує при цьому своєї позиції — майстерно засуджує, творячи своєрідні вистеження завдяки прийомам сповіді, монологу, щоденникових самоідеалізацій і самозвинувачень, ті загальні родові ознаки споживацької моралі, на якій зростають нові видозміни пристосуванства, інтелектуального паразитування, духовного заціпеніння і конформізму.

Безперечно, емоційно невпокорений, щедрий на символіку зміст повістей і роману Галини Пагутяк можна втихомирити логічним переказом, не важко вичленити з кожного твору художню ідею, але не слід цього робити, бо дуже легко порушити незвичайну атмосферу художнього світу, в якому так багато можливостей для реальності чудес. Її твори мають досить складну композиційну структуру, в кожній із них є своє драматичне ядро, але і є свої, властиві для її художнього сприйняття світу закони внутрішнього спротиву традиційним принципам сюжето- і характеротворення.

У повістях і романі Галини Пагутяк усе можливо: і казкові образи, і ірреальні ситуації, і будь-яка умовність. Адже не можна охопити пізнання внутрішнього світу людини лише шляхом аналізу морально-побутових і «виробничих» факторів, неможливо вичерпати образним зображенням того дива людських мрій, спогадів, поривань, які не обмежуються ні конкретно-історичними обставинами буття, ні параметрами часу і простору, «виділеними» для індивідуального буття. У людському житті завжди є таємниці, трапляються загадкові парадокси, раптово і неочікувано захоплюють невимовні передчуття і незрозумілі поклики душі. У такому складному, багатому на алегорії, символи, асоціації, фантазії емоційному житті Галини Пагутяк, яке так беззастережно і відверто переливається в її твори, самотній подорожній може перетворитися на беззахисного, довірливого зайця, Дон-Кіхот і Дон-Жуан, затіявши суперечку, зійдуть з Парнасу і «почнуть блукати в сучасному місті, а трагічна історія першого кохання може зазвучати сумною казкою про тиху війну.

«Хіба можна називати трагедію казкою?» — печально здивуєтеся ви, і у вашій уяві зродиться сонячне блаженство втіхи казками, що дихають нам з дитинства то лагідною, то жахною прохолодою.