Читать «Діти» онлайн - страница 147

— Мда… — сказав директор кінотеатру, коли ввімкнули світло. — Техніка, звичайно, на рівні. Тобі б, друже, режисером бути.

Засміявся Боб:

— Що я, дурний? Знаєте, яка то каторжна робота? Це моє хобі, не більше. Так собі забавка!

— Такого фільму масовому глядачеві не покажеш. Твердолобий, — втрутилась Марта. — Ми для друзів, й онуки майбутні нехай подивляться. Лише камера півтисячі коштує, а скільки мороки. Розкажи, Бобе, як ми пса знімали!

Боб розгладив бороду і повів:

— Ми ні собак, ні котів не тримаємо. В Мартусі алергія до псячого запаху. Та я придумав сценарій. Вже можна знімати, але чую, що чогось бракує. Символу якогось, ну, щоб заінтригував. Слона чи там крокодила, звісно, не дістанеш… А в сусідів пудель бігав. Максик. Білий, правда. Ну, я взявся його приручати. Ковбаскою раз-другий погодував. З сусідами домовився. Ті й раді, що хоч пес їхній в кіно потрапить. Перефарбували ми Максика. Чорний колір — аристократично, та по дорозі пес і сам міг забруднитись. Хто б його тоді купав… Отак і зняли.

Всі засміялись.

— А зараз, любе товариство, прошу на каву і на те, що до кави!

Гості одразу пожвавішали, заворушились.

— Майстре, — озвався з кутка Юра, — а чому нас тринадцять? Хотів би я знати, хто серед нас Іуда. Я вже, напевно, Христос. Жінка так вранці й сказала: «Та тебе як з хреста зняли, алкоголіку проклятий!»

— О Юрцю, якби ти ще до всього був праведний… — шпигнула Зося.

— А я праведний! За квартиру завжди вчасно плачу. Ну а твій Зеньо, напевно, Іуда. Дивиться на мене такими очима, що роздер би і з’їв. Як ти можеш жити з таким ревнивим чоловіком?

— Так, як ти з сварливою жінкою! — відрубав Зеник. Філька закотив очі під лоба.

— Не юродствуйте во Христі, браття і сестри! Духовна їжа не замінить матеріальної. Хоч я, правда, на духовній купив машину і поставив дачу… Воістину, книга — світло життя!

— Хочете анекдот? — спитав Вадик. — Питає вчителька на уроці дітей, ким їхні батьки працюють. Один каже: «Мій тато апельсини продає». Другий: «А мій в ресторані офіціантом». А третій: «А мій — інженер». Діти стали з нього сміятися, а вчителька: «Як вам не соромно! У товариша горе, а ви смієтеся!..»

Марта з Ірою внесли каву й тістечка. Господар витяг з бара дві пляшки коньяку.

Вони випили. Господар витер губи:

— А знаєте, що я ще одну картину буду знімати? Тепер уже сюжетну. Приснився мені той сюжет, хоч прокидайся і записуй… Ви тільки послухайте! Ніч, море. Танцмайданчик. Двоє тікають з танців. Обоє юні, як Стелла і Левко, але, правда, невинні.

— Гм, гм, — кашлянув багатозначно Юра.

— Боб, я ображусь! Я невинна, як ягня.

Коли стих сміх, Боб запитав:

— Ну, то як ви думаєте, чого вони втекли?

— А це всім ясно!

— Ні, Зосю, не ясно. Почалася третя світова війна. Ті двоє тікають у протиатомний бункер. Дівчина відчула всім єством, що буде війна. Хлопець нічого не знає. І от за ними зачиняються двері…

— Боб, побійся бога! — зойкнула Стелла. — Чи не збираєшся ти знімати ніч кохання? Можеш мені не пропонувати ролі. Я не така розбещена, як ти гадаєш!