Читать «Діти» онлайн - страница 141

Від старого смерділо цвіллю і потом.

— А що таке бомба, знаєте? Я чув, що вже вигадали таку бомбу, що буде вбивати тільки дурнів. (Мене тільки контузило, руки, ноги, цілі). А коли повбивають усіх дурнів, хто тоді лишиться?

Старий ніяк не міг надати своєму обличчю іронічного вигляду, мабуть, через повіку, що весь час сіпалася.

— Я листа написав, а на пошті не хочуть відсилати. Кажуть, що адреса неправильна. Вони просто бояться! Бо там і про них написано. Візьміть почитайте…

Він витягнув з кишені зім’ятого, але доволі чистого конверта. Мандрівець узяв його до рук. Зверху кривими великими літерами було написано:

«Греція Місто Салоніки Уряду Миру»

На листку з учнівського зошита подорожній прочитав:

«Що ви собі думаєте, люди добрі? Видумують нові й нові бомби. На одного чоловіка припадає ціла гора динаміту, а ви палець об палець не вдарите. Купуєте машини, лахи, жерете. І всього вам мало. Сидите по своїх норах і жерете, жерете, жерете. А ваших дітей тим часом крадуть, ріжуть ножами, стріляють з пістолетів. Якби ви менше жерли й купували, а більше думали, то, може би, менше бомб вигадували всякі скоти.

Якби ви менше їли, то, може б, літали, як птахи.

Придумайте щось, поки не пізно. Бо я воював, контужений і, самі розумієте, ненормальний.

Звати мене Антось Петрущак…»

— Ну, як?

— Страшно! — вимовив мандрівець і мерзлякувато повів плечима.

— У вас очі як у пса.

— ??!

— Побитого, — додав Антось. — Ідіть з богом. Ідіть дорогою вірності. Є тільки чотири дороги. Ідіть.

Подорожній отямився аж у машині, коли взявся руками за кермо. Зразу за містом він зупинився, зупинив машину край польової дороги, підійшов до копиці сіна, зарився в неї і, вколисаний втомою, невдовзі заснув…

11.

На обід жінка зварила борщу і приготувала рагу з курки. До цього ще був салат з щедро политих сметаною помідорів. Коли Данило нарешті вгамував свій звірячий голод, Іра поставила перед ним велике горня його улюбленого компоту з вишень.

— Даниле, ну то як, підемо до Боба? — спитала вона, спершись пухким ліктем на підвіконня.

— Мама вже десь замучилася з дітьми… — ліниво потягнувся Даник. Йому знову хотілось спати. Цілий тиждень ганяв, як скажений, треба хоч в неділю відпочити.

— Боб не кожного запросить! — закопилила губу жінка. — Хоч він і дере носа, але має чого. Недарма вчився у Москві, знайомий з артистами і художниками. Та й тобі треба на люди показатись. Ти тепер у нас з вищою освітою…

В останніх її словах Данило вловив іронію, але стримався. Гірко він добував той диплом! Половину контрольних Ірка за нього виконувала, а на іспитах і заліках він намагався підсунути викладачеві то коробку цукерок, то пляшку коньяку або щось дефіцитне. Тремтів, як осиковий лист, бо не знав, візьме той чи прожене в три шиї. І таке бувало. Та й в інститут він не потрапив би, коли б не довга рука тестя, царство йому небесне.

Знову все починається спочатку. Най його холера ясна візьме! Ходи за жінкою, як цуцик, слухай, що ті дурні встигли прочитати… Якби мали таку роботу — з ранку до вечора, то вдовольнялися б мискою бульби, тільки б хутчіше в ліжко.