Читать «Щиголь» онлайн - страница 8

Таксі несподівано круто повернуло на Вісімдесят шосту вулицю. Маму відкинуло на мене, і вона схопила мою руку; я помітив, що вона спітніла й смертельно зблідла.

— Тебе нудить? — запитав я, на мить забувши про свої проблеми.

Мама мала скорботне й застигле обличчя, яке я знав так добре; губи міцно стиснуті, лоб мокрий від крапель поту, а очі застиглі й величезні.

Вона почала щось говорити, але затулила долонею рот, коли машина рвучко зупинилася перед світлофором, відкинувши нас уперед, а потім назад, притиснувши до сидінь.

— Тримайся, — сказав я їй, а тоді нахилився й постукав у засмальцьовану плексигласову стінку, тож водій (сикх у тюрбані) здивовано стрепенувся.

— Послухайте, — гукнув я крізь ґратки, — дякуємо вам, ми хочемо вийти тут.

Сикх, чиє обличчя відбилося в задньому дзеркалі, подивився на мене пильним поглядом.

— То ви хочете вийти тут?

— Так, будь ласка.

— Але ви назвали не цю адресу.

— Я знаю. Але далі ми не поїдемо, — сказав я, глянувши на матір.

Із нерухомим, як маска, обличчям вона нишпорила в сумці, шукаючи гаманець.

— З нею все гаразд? — запитав водій із сумнівом у голосі.

— Так, так, із нею все гаразд. Але нам треба вийти з машини, дякую вам.

Тремтливими руками моя мати дістала жмут доларів, що здавалися вологими, і просунула їх крізь ґратки. Коли сикх простяг руку й накрив їх долонею (рішуче, дивлячись убік), я вийшов з машини, тримаючи дверцята відчиненими для неї.

Мама трохи спіткнулася, ступивши на край хідника, і я зловив її за руку.

— Як ти? — боязко запитав я в неї, коли таксі поїхало геть.

Ми були на П’ятій авеню, біля особняків, що виходили вікнами на парк.

Вона глибоко вдихнула повітря, потім витерла собі чоло й стиснула мою руку.

— Ох, — сказала мама, затуливши обличчя долонею. Лоб у неї блищав, а очі все ще були несфокусованими; вона мала злегка ошелешений вигляд пташки, що збилася з курсу. — Пробач, тіло в мене все ще тремтить. Слава Богу, ми вибралися з цього таксі. Зі мною буде все гаразд, треба лише ковтнути трохи повітря.

Люди проминали нас на вітряному розі вулиці: школярки у формі бігали й сміялися, оминаючи нас; няньки штовхали перед собою візки, у яких сиділо по двоє й по троє дітлахів; заклопотаний батько пробіг, тягнучи малого сина за руку.