Читать «Стефені Маєр. Господиня» онлайн - страница 356

Я знову сильна. Ми все вирішимо. Скоро.

А тоді я все розповім Ванді.

Бесіда зі Стефені Маєр

Що надихнуло вас на роман «Господиня»?

Насправді ідея написати «Господиню» виникла через страшенну нудьгу. Я їхала з Фенікса в Солт-Лейк-Сіті — перетинала жахливу одноманітну пустелю. Чимало разів я вже долала цей шлях, і щоб не збожеволіти, розважала себе всілякими оповідками.

Гадки не маю, звідки впала іскра натхнення: написати роман про інопланетну викрадачку тіла, яка закохалася в чужого хлопця попри спротив власної носительки. Не встигла я й отямитися, а продумала вже половину сюжету. Ще не оформившись, роман повністю заволодів моїми думками. Я-бо знала: такий складний любовний трикутник вирішити непросто. Отож я почала робити нотатки в записнику, а щойно дісталася комп’ютера, заходилася втілювати задум. Роман «Господиня» замислювався просто як розвага — щоб було на що переключатися, поки я редагую «Затемнення», проте вийшло не так: я не могла відірватися від нього, аж поки не закінчила.

Чи відрізнявся процес писання «Господині», першого вашого роману для дорослої аудиторії, від написання книжок для підлітків?

Аж ніяк. Як і «Сутінкова сага» (і в цьому, мабуть, єдина між ними схожість!), «Господиня» — просто оповідка, якою я розважала сама себе. А якщо мені весело, то я дописую оповідь до кінця. Поки пишу, я — єдина моя читацька аудиторія; все решта почекає, поки я почну редагувати.

Ви називаєте «Господиню» науково-фантастичним романом для тих, хто не любить наукової фантастики. Можете пояснити?

Коли читаєш «Господиню», не виникає враження, що читаєш науково-фантастичний роман; світ знайомий, зовні головна героїня нічим не відрізняється від людей, емоції людей навкруги знайомі та зрозумілі. Тобто події відбуваються в нашому світі, є тільки невеличкі відмінності. Якби книжки про прибульців не вважалися науковою фантастикою, то я б свій роман так і не називала.

У книжці постійно ведуться розмови між Вандрівницею — головною героїнею, душею-окупантом — і Мелані — людиною, в чиєму тілі живе Вандрівниця. У кожного з цих двох персонажів — свій голос і своя внутрішня боротьба. Важко було писати про героїв, які удвох живуть в одному тілі й при цьому відстоюють кожен свою позицію?

З першого дня Вандрівниця й Мелані мали яскраві характери; переплутати їх було неможливо. Мелані — жертва, і саме їй ми, люди, маємо співчувати; водночас, не завжди нею можна пишатися. Вона буває і сердита, і жорстока, і безжальна. Вандрівниця ж — окупантка, злодійка. Вона не схожа на нас, вона не з нашого племені. І водночас ми — принаймні я — в чомусь хотіли б на неї бути схожими. Багато в чому вона краща за Мелані, але й слабша. В основі роману — відмінність між цими двома персонажами. Якби вони не були такими різними, не було б сенсу писати роман.

Коли ви писали, герої підносили вам несподіванки^?

Та вони весь час підносять мені несподіванки — і мені це найбільше до вподоби. Якщо герой відмовляється чинити так, як я собі задумала, тоді я певна: персонаж ожив. У «Господині» одразу кілька героїв заскочили мене зненацька. Один із них планувавсь як «друг у запіллі ворога». Але виявилося, що така роль для нього затісна, і якимсь чином головна любовна інтрига закрутилася саме довкола нього.